Пандемія в історіях та фотографіях

Крістіна Ліана Пушкаш розпочала історичне дослідження з певною міждисциплінарною темою Життя під час пандемії.

Ana-Maria Cononovici, 28.07.2020, 04:06

Наше життя складається з незліченної кількості історій. Приємні або провокаційні, змістовні або банальні, ці історії подібні або різні, як і самі люди. Тому не дивно, що зіткнувшись з ізоляцією через пандемію коронавірусу, люди з усіх куточків світу прагнули дізнатися про те, що розповідають інші люди.

У місті Орадя, дослідник, працівник Музею Четеції, яка потрапила у так зване технічне безробіття, поставила собі за мету досліджувати цей період, адже її досвід як доктор історичних наук запевняє її в тому, що через роки будуть необхідні інформації та фотографії та різні розповіді тих, хто пережив пандемію коронавірусу цього року. Крістіна Ліана Пушкаш розпочала історичне дослідження з певною міждисциплінарною темою Життя під час пандемії.

«Для цього дослідження я склала 25 запитань. Цю анкету я розмістила у публічному просторі. Зокрема, я стежила за тим, як жителі міста Орадя і румуни, які живуть закордоном пережили цей період пандемії, цей випадок в історії людства. 22 квітня 2020 року я розмістила анкету в соціальних мережах, і до тепер ми отримали 321 відповідь. Очевидно, що не всі анкети, які я отримала, будуть підтверджені з різних причин. На мою думку анкета викликала великий інтерес у людей. Майже 200 відповідей неодмінно будуть підтверджені. Є і певний недолік, тому що анкету можна було заповняти лише в онлайні та багато людей не змогли відповісти на запитання, висловити свою думку. Респондентами були зокрема особи з вищою освітою та доступом до Інтернету, – ствердила Крістіна Ліана Пушкаш, яка заявила, що отримала відповіді жителів Бігора, Сату Маре, Селажу, Клужу, Тімішу, Араду, Бухареста, але і з Нью-Йорку, Відня та Гамбурга.»

Крістіна Ліана Пушкаш детально розповіла про запитання анкети та отримані
відповіді: «Про який проєкт ви змушені були відмовитися, коли вас ізолювали вдома?
Багато з респондентів сказали, що їм довелося відмовитися від канікул, ремонту
будинку, нової роботи або театральних вистав, ходити до церкви. Ті, хто
залишилися вдома або працювали з дому та суворо дотримувалися ізоляції, сильно
постраждали. З іншого боку, ті, хто ходив на роботу, не відчували період
пандемії з таким же розчаруванням».

Інше запитання стосувалося адаптації людей до нових умов ізоляції у
будинках. Як відповіли на це запитання респонденти, скаже Крістіна Пушкаш: «Респондентам,
здається, що найбільш важко було адаптуватися до відсутності соціалізації, вони
сумували за родичами, друзями і навіть колегами. Дуже важко було для матерів,
які сказали, що у них було занадто багато ролей: вони повинні були бути вчителями,
мамами, робітниками, дружинами, вихователями, лікарями, психологами,
масажистами, перукарями, вчителями німецької та англійської мов. Вони також
важко адаптувались до нових ритуалів дезінфекції, заповнювання заяв, або до відмови від свободи пересування».

Для більшості респондентів ізоляція не вплинула на їх подружнє життя -
сказала Крістіна Ліана Пушкаш – навіть якщо деякі відповіді приховували жарти,
такі як: «Мені не подобається подавати до столу тричі на день,
Я не розумію, чому моя дружина намагається планувати мій час або зрозуміло, у нас різні біологічні ритми. Але оскільки проведення часу в
ізоляції веде до внутрішнього світу, Крістіна Ліана Пушкаш запитала їх наступне:
Які маленькі радощі ви виявили в ці дні ізоляції? Деякі з них знали, як
скористатися цим періодом, вони загоряли на сонце, насолоджуючись кавою,
домашнім хлібом, готували, читали, займалися садівництвом, сім’єю».

А тому, що картина коштує тисячі слів, як говорить китайське
прислів’я, Крістіна Ліана Пушкаш паралельно розгортала проєкт Фотографії під
час пандемії. Ось, що вона помітила на отриманих фотографіях? «Всі були
зроблені з вікна чи з будинку. Вікно, через яке видно зовнішній двір. Одна пані
надіслала фото, як вона постриглася. Один
пан надіслав фото з Сату Маре, з однією жінкою, яка стоїть на колінах на сходах
церкви. Всі фотографії більше стосувалися домашнього життя, занадто мало зовнішнього
світу».

Проєкти далі розгортаються, хоча оптимізм закликає нас мріяти
про кращі дні, але реалізм змушує нас переоцінювати те, що для нас справді
важливе. Здається, що люди насправді
зрозуміли, що природа є дуже важливою та час проведений з милими особами – сказала Крістіна Ліана Пушкаш.