Час відпочинку румунів та їх улюблені заняття 

Пандемія Covid-19 різко змінила суспільство. Карантинні заходи, вжиті усіма країнами, перенесли наше існування на нову парадигму. Інтернет зблизив наші життя, розтанув відстань, і уряди глобалізували носіння маски...

Luiza Moldovan, 30.09.2020, 01:14

Пандемія Covid-19 різко змінила суспільство. Карантинні заходи,
вжиті усіма країнами, перенесли наше існування на нову парадигму. Інтернет зблизив наші
життя, розтанув відстань, і уряди глобалізували носіння маски. Поганою стороною
цієї ситуації є замкнутість та відчуття відчуженості. Хороша сторона – це
вільний час. Ми виявили, що можемо працювати у вітальні, і завдяки цьому ми
економимо три години щоденно. Але це було не так для всіх. Згідно з
соціологічним дослідженням, лише 3 з 10 румунів вважають, що мали більше часу,
ніж до пандемії, тоді як 4 з 10 респондентів відчувають потребу більше спати.

Ми використаємо це дослідження як привід, щоб проаналізувати, як криза такого
масштабу впливає на якість сну. На тлі досить тривалого карантину багато з нас
сказали б, що ми маємо достатньо часу, щоб присвятити сну, але це не так.
Пандемія виявила на поверхню проблеми, про які багато хто з нас не знав, і
відродила атавістичну поведінку. Психолог Даніела Йонеску пояснює: Найбільший
страх людини – це невідомість, і пандемія має багато невідомих. Інформації
бракує (часто суперечлива і загрозлива), відчуття впевненості в собі сильно
погіршується, з’являються страх і почуття провини та поведінка «тепер чи ніколи».
Чхання автоматично породжує питання невже це…?, у розумі того,
хто чхнув, а також оточуючих. Наш мозок не витримує невизначеності. Коли він не
має всієї інформації, то додає від себе, навіть спотворюючи об’єктивну
реальність, так що виходить послідовний сценарій, на основі якого слід діяти,
щоб відновити контроль. Ось чому ми часто опиняємося у ситуаціях, пов’язаних із
природністю життя, але інтерпретованих у контексті, який сприймається як
небезпечний, з недоречними, перебільшеними, іноді аберрантними реакціями’.

Отже, візьміть цю
тенденцію і поставте її в контекст такого карантину, як той, через який ми
пройшли навесні. Результат – ізоляція та заходи соціального дистанціювання
мають величезні наслідки для людей, а погана якість сну є першим симптомом
того, що щось не так. Соціолог Джелу Думініке пояснює: ‘Позбавлення сну виникає
у багатьох контекстах, як кажуть усі фахівці. У контексті напруженості, кризи,
людський організм діє по-різному. Дуже можливо, що в певних кризових контекстах,
напруженість, яку відчуває тіло, матеріалізується навіть через те, що ми вже не
спимо. Відсутність відпочинку мозку та
тіла також призводить до перенапруженості. Це замкнене коло: напруженість породжує
недосип, недосип породжує напруженість. Цей період пандемії Ковід приніс напруженість.
Особливо в першій частині. Напруженість, породжена всіма меседжами, які
надходили до нас від суспільства (смерть ближче, ніж ми думаємо, дуже ймовірно,
що щось трапиться з вами та вашими близькими), а також щодо ізоляції. Ізоляція
– фактор, до якого ми не звикли, і тому все наше життя було перевернуте з ніг
на голову. І тоді поведінка людини, на думку соціологів, багато в чому залежить
від контексту та ситуації. Ситуація, в якій ми були, була такою, до якої ми не
звикли. І тоді, логічно, напруженість була високою і матеріалізувалася через
відсутність сну.

Карантин нас мало захистив, тому що
соціальна тварина, яка є людиною, реагувала через депресію та тривогу, які
послаблюють імунітет. Данієла Йонеску: ‘Ми генетично запрограмовані жити в
громадах. Ми будуємо свою душевну рівновагу та розвиваємося завдяки взаємодії,
тому про соціальне дистанціювання не може бути й мови. Чим більше фізично,
соціально та психічно ми зв’язані з іншими, тим краще буде ваше фізичне та
психічне здоров’я. Ізоляція може призвести до хронічної втоми. Часто можуть
траплятися напади паніки, почуття смутку, безпорадності, зловживання алкоголем
та наркотиками – думки про самогубство. Ані фізична дистанція також не
приносить користі психічній рівновазі. Нам потрібна близькість, фізичний дотик.
Вони надають нам впевненості, безпеки. Це перша мова, яку ми вивчаємо, після народження.
Найбільш безпосередні та повні, і їх не може замінити будь-яка форма усного чи
письмового спілкування. Дотик швидко і точно передає набагато ширший спектр
почуттів і переживань, ніж, наприклад, міміка чи жести. Будь-якого роду
дистанціювання призводить до посилення агресії, заподіяння шкоди та заподіяння
собі шкоди. Це генерує аберрантну поведінку та сприяє появі депресії, а серед наслідків
депресії є й зниження імунітету. Або, навпаки, дистанціювання допоможе нам
краще зрозуміти рівень міжособистісних стосунків, допоможе нам більше оцінювати
присутність іншого, дотики, обійми, розвиток емпатії, співчуття, альтруїзм,
самосвідомість та світ.

53% респондентів визнали, що
відвідування ресторанів, барів та терас – це ті заходи, які найбільше бракували
нам під час карантину. 48% відповіли, що їм бракують концерти. Для порівняння,
лише 15% сказали, що їм бракує практикування хобі. Знову Данієла Йонеску: Людина
– істота соціальна. Однією з його фундаментальних потреб є приналежність, а її
задоволення передбачає мати стосунки. Самооцінка та впевненість у собі
формуються завдяки сприянню взаємодії. Подібним чином співчуття, емпатія,
альтруїзм, соціалізація суттєво сприяють нашому когнітивному та афективному
розвитку, але також і побудові механізмів адаптації до світу та життя,
допомагає нам управляти стресом та тривогою. Соціальна ізоляція може призвести
не тільки до фізичного захворювання, але і до втрати відчуття реальності. Іноді
навіть до смерті. З іншого боку, надмірна потреба в соціалізації часто може
приховати психічний дисбаланс, який людина тримає під контролем, зосереджуючись
на взаємодії з іншими. Спілкування в присутності та за допомогою їжі, як це
відбувається в ресторанах, ґрунтується на пам’яті першого, поряд з грудним молоком,
прихильності, комфорту, захисту. Їжа – це мова, за допомогою якої ми передаємо
свої наміри, емоції та встановлюємо зв’язки з іншими. Їсти разом – це
енергійний обмін, акт близькості, інтимності. Подібно до того, як їжа годує нас
фізично, стосунки годують нас емоційно, і коли ми маємо обидва типи їжі, то задоволення
є повним.