Чехословаччина очима румуна
Хоча румуни, чехи та словаки відносно близькі географічно, вони мають досить коротку офіційну історію. Але вони мають довшу історію взаємного сприйняття. Після 1918 року Румунія та Чехословаччина зблизилися, побудувавши міцні дружні стосунки між ними за відносно короткий період часу.
Стеліу Ламбру і Христина Манта, 28.04.2025, 07:49
Хоча румуни, чехи та словаки відносно близькі географічно, вони мають досить коротку офіційну історію. Але вони мають довшу історію взаємного сприйняття. Після 1918 року Румунія та Чехословаччина зблизилися, побудувавши міцні дружні стосунки між ними за відносно короткий період часу.
У 1949 році Ніколає Фотіно був призначений першим секретарем, тобто другим номером, одразу після посла, в румунському посольстві в Празі. До цього він був там студентом, який брав участь у великому Всесвітньому студентському конгресі 1945 року. Дипломат Фотіно в 1995 році в інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіомовлення згадував, що хотів дізнатися, як проходили повсякденні справи пересічного чехословацького громадянина: «Думаю, моє перше запрошення до Праги познайомитися з чеським життям було до школи м’ясників. Я ходив до цієї школи, де бачив, починаючи з моменту надходження яловичини, все, що з нею відбувалося: поки вона не дійшла до магазину, поки її не розділили на спеціальні сорти, зважили, розфасували, передали покупцеві, і, водночас, я міг бути свідком усіх дискусій, які могли виникнути між покупцем і клієнтом. Клієнта радили, що він може купити, що краще купити, що, зізнаюся, мене вразило, коли я побачив весь цей спосіб і увагу, яку приділяли гільдіям і їхній манері поведінки в цілому».
Уявлення іноземців про певне місце формується, коли вони живуть серед місцевих жителів або користуються їхніми найпоширенішими предметами побуту. Ніколає Фотіно знайшов у Чехословаччині якісні споживчі товари, які стали відомими за кордоном: «Друга річ, яка мене вразила, – це Празький ярмарок, який був абсолютно знаменитим. Там я зрозумів, що ця маленька держава Чехословаччина, зокрема Чеська Республіка, є величезною економічною силою. Окрім «Skoda», яка була величезним заводом, що виробляв усе – від танків, зброї, важких вантажівок до автомобілів, на яких ми всі тоді їздили, ми побачили величезну легку промисловість, дуже диверсифіковану. Там були тканини та одяг, зроблені на американський смак, азіатський, російський. Я знав, що в Бухаресті є великий магазин під назвою „Чехословаччина”, куди ходили люди, якщо хотіли добре одягнутися. Але там, коли я побачив величезну диверсифікацію, я подумав, що це фантастика. Я побачив взуття і відвідав фабрику Bata, одну з найбільших взуттєвих фабрик у світі. Коли я відвідав фабрики Bata, я не міг повірити, скільки виробляється для Латинської Америки. Була також харчова промисловість, починаючи з пльзеньського пива, празької шинки, яку знав увесь світ, шоколаду, що завгодно. Там були знамениті порцеляни та богемські кристали, виняткові речі».
Але оскільки ніщо не триває вічно, сприйняття не залишається незмінним. Роки драматичних змін між 1945 і 1948 роками мали глибокий вплив на чехословацьке суспільство, і Ніколає Фотіно пережив їх так само інтенсивно, як і місце, де він опинився: «У той же час я пережив жахливу атмосферу в Чехословаччині, коли вся ця історія розвалюється. Коли в 1948 році прийшов комуністичний уряд, ситуація змінилася на вимогу Радянського Союзу. Чехословаччина мала стати силою у важкій промисловості, у галузі озброєнь. І тоді всі звернулися до важкої промисловості, яка мала працювати на Радянський Союз, на соціалістичний табір загалом. І я відчув це, будучи гостем у маленькому містечку в Чехії під назвою Наход, де, скажімо, три-чотири тисячі мешканців працювали на ткацькій фабриці. Це була стара фабрика, в центрі цього містечка є замок, в цьому замку був шляхтич, який мав цю фабрику, і всі там працювали. І наприкінці мого візиту на ткацьку фабрику, я пам’ятаю, як робітник пакував щось для моєї дружини, і сказав мені зі сльозами на очах: «Ми закриваємося, пане: “Ми закриваємо її, пане, ми закриваємо фабрику! А куди ми підемо? Тому що це те, що ми вміємо робити. Будемо робити танки?»
Малі народи завжди опинялися між двома імперіями, а румуни – між трьома: османською, російською та австро-угорською. Чехословацький народ опинився між німецькою та російською імперіями, і він вірив, що симпатії до росіян захистять його від принижень, яких він зазнав від рук німців. Ніколає Фотіно: «Я жив цією їхньою драмою, яка відбувалася в атмосфері, прихильній до росіян, мушу вам сказати, що атмосфера по відношенню до росіян тоді була дуже доброю. Вони любили росіян. Я думаю, що це країна, де симпатія до Радянського Союзу була дуже високою і дуже сильною. Це тому, що росіяни відіграли досить велику роль у перемозі у війні проти Німеччини. Їх ненависть до німців була жахливою. Коли я ще був там студентом, мені, як учаснику організації конгресу, сказали: “Якщо ти знаєш німецьку, то краще не розмовляй. Тут, з нами, ти можеш, але на вулиці не розмовляй німецькою. Дивись, вчора кількох людей, які говорили німецькою, викинули з трамвая”. Була страшенна ненависть до німців, був великий ентузіазм до росіян».
Сприйняття румуном чехословацького суспільства на межі двох світів, до і після 1945 року, є суб’єктивним, як і будь-яке сприйняття. Воно означає стільки ж для минулого, скільки і для сьогодення.
