Міст між культурами: розмова з перекладачкою Марією Гощук
Сьогодні ми говоритимемо про літературу, переклад і культурний діалог, який не знає кордонів. Нашою гостею є перекладачка Марія Гощук – людина, завдяки якій українське слово звучить румунською мовою.
Василь Каптару, 19.11.2025, 06:20
Сьогодні ми говоритимемо про літературу, переклад і культурний діалог, який не знає кордонів. Нашою гостею є перекладачка Марія Гощук – людина, завдяки якій українське слово звучить румунською мовою. Нещодавно пані Марія отримала премію Бухарського відділу літературних перекладів Спілки письменників Румунії – нагороду, що відзначає її внесок у популяризацію української літератури.
Про шлях перекладачки, про українські тексти, які знаходять нове життя в румунській мові, і про те, як слово може стати мостом між культурами навіть у ч аси війни – пропонуємо вам послухати в нашому інтерв’ю.
– Пані Маріє, що для Вас означає ця премія — як для перекладачки, і як для людини, яка працює між двома культурами?
– Для мене ця премія – це насамперед визнання праці, яка часто залишається непомітною. Переклад – це діалог між культурами, але водночас це дуже інтимна справа. Ти буквально живеш усередині тексту, дихаєш його ритмом. Як перекладачка я сприймаю нагороду як підтвердження того, що українське слово знаходить відгук у румунській мові. А як людина між двома культурами, то премія сприймається мов міст, який, попри всі труднощі, стоїть міцно.
– Як Ви дізналися про нагороду і які були Ваші перші емоції?
– Про нагороду я дізналася від пана Петера Шрадера, голови Бухарського відділу літературних перекладів Спілки письменників Румунії. Він мені подзвонив і повідомив, що я цю премію отримала. Спершу я просто не повірила, потім було дуже тихе внутрішнє щастя від усвідомлення того, що мою працю хтось по-справжньому оцінив.
– Чи сприймаєте Ви це визнання як оцінку вашої індивідуальної праці, чи як знак ширшої уваги до сучасної української літератури в Румунії? Це ж не перший Ваш переклад?
– Так, це не перший мій переклад. І, безперечно, це водночас і особисте, і колективне визнання, тому що українська література зараз переживає складний, але дуже потужний період. І я відчуваю, що кожен переклад відкриває двері до глибшого розуміння. Тож для мене ця премія — це радше свідчення того, що румунські читачі готові слухати український голос.
– Чи стикалися Ви з якимось труднощами під час роботи над перекладом і наскільки важливо для вас зберегти музику мови, ритм, інтонацію, паузи, коли перекладаєте українську поезію?
– Труднощі, так, вони звісно, завжди є, особливо коли йдеться про поезію українською. Українська мова надзвичайно музикальна, і передати цю мелодію румунською — це завжди виклик. Для мене ритм не менш важливий, ніж зміст. А у поезії звук часто говорить більше, ніж слово. Тому я намагаюся не просто перекласти текст, а відтворити його дихання.
– Як реагують румунські читачі на цю книгу, яка була видана минулого року? Чи відчувається співпереживання до українського досвіду війни через поезію?
– Так, воно відчувається і це, мабуть, дуже зворушливо. Поезія виявилася тим простором, де війна перестає бути чужою війною і стає людською історією. А через вірші народжується співчуття, а через співчуття — розуміння ближнього.
– Як Ви оцінюєте нинішню зацікавленість румунських видавництв українськими авторами? Розкажіть трохи і про Ваші попередні переклади.
– Поки що ця зацікавленість, на жаль, не є дуже великою. Українська література лише починає знаходити своє місце на румунському книжковому ринку і багато видавців досі ставляться до неї з певною обережністю. Але, я бачу поступові зміни, з’являються нові переклади, проводяться фестивалі, наприклад, як у Яссах, зростає і увага медіа. Хоча зараз інтерес невеликий, але я маю надію, що з часом він стане глибшим і стабільнішим. А мої попередні переклади – то вони всі вийшли у видавництві «Картієр», це видавництво у Молдові.
– Які саме? Розкажіть трохи про це: які назви? Що Ви переклали?
– Так, я переклала п’ять книжок Сергія Жадана – це чотири романи і остання книжка нових повістей. Це «Ворошиловград» Сергія Жадана, «Інтернат», «Анархія в Україні», «Депеш Мод» і «Арабески». Потім я також переклала «Рекреації» Юрія Андруховича. Вони також вийшли у видавництві «Картієр» в Молдові. Є і різні повісті, наприклад, Галини Тарасюк. Вони з’явилися у видавництві «RCR EDITORIAL» в Бухаресті. Також є книжка «Місяць війни: хроніка подій, промови та звернення Президента України Володимира Зеленського». Книга вийшла у видавництві «Гуманітас». Є також різні листи, різні статті Сергія Жадана, Юрія Андруховича про війну, які вийшли в різних газетах і журналах Румунії, таких, наприклад, як «Обсерватор культура», газета «Тімпул» та інші.
– Чи, на Вашу думку, поезія може стати мостом між культурами навіть у часи війни?
– Це, безумовно, так. Можливо, саме у часи війни цей міст є найпотрібнішим, тому що поезія — це мова, що говорить серцем, і вона здатна долати те, що не здолають політики чи дипломатія. Коли люди читають один одного, вони починають бачити не іншу країну, а людину. А з цього починається справжнє розуміння і, може, мир.
– Які українські автори особливо близькі Вам, і кого б Ви хотіли перекласти в майбутньому?
– Я б дуже хотіла перекласти українських письменників і письменниць, які зараз пишуть про війну, про ці тривожні події. І у мене в голові кілька імен. Це, передусім, Олександр Михед — його книжка «Позивний для Йова», або Владислав Івченко «Після 24 -го». Також є книжка Ірини Славінської — «Повітряна й тривожна книжка», або поетична антологія «Поміж сирен», яка увібрала поезію 29 сучасних авторів — зокрема Сергія Жадана, Катерини Калитко, Ярини Чорногуз та інших. Я б дуже-дуже хотіла перекласти ці книжки.
– Розкажіть трохи про себе. Чим Ви займаєтеся? Коли і як Ви почали перекладати?
– Я зараз викладачка української мови в гімназійній школі. Перед цим я працювала 10 років у Бухаресті на факультеті іноземних мов та літератур, я викладала українську мову та літературу. Перекладати я почала ще з часу моєї докторантури. Я писала роботу про український постмодернізм. Тоді мені потрібні були цитати з романів. І я побачила, що немає перекладів. Спочатку я почала перекладати для себе – це було десь у 2012 році. Першою книжкою, яку я переклала, був роман Юрія Андруховича «Рекреації». Але, на жаль, він з’явився лише у 2021 році. А перший мій «офіційний» переклад – це був роман Сергія Жадана «Ворошиловград», і він вийшов у видавництві «Картьєр» у 2017 році. І з того року я вже почала так — кожного року потроху, мабуть, кожного року виходила одна книжка.
– Дякую Вам, пані Маріє. Бажаю Вам успіхів і творчого натхнення і надалі.
– Я також дякую Вам за запрошення.
– Дякую за інтерв’ю і до зустрічі на хвилях Всесвітньої служби Радіо Румунія.
