«Світле майбутнє» — архів колективної історії
Документальний фільм «Світле майбутнє», знятий режисеркою Андрою МакМастерс та спродюсований Монікою Лазурян-Горган, який мав свою світову прем’єру на Міжнародному кінофестивалі в Амстердамі (IDFA), пройшов значний фестивальний шлях.
Коріна Сабеу і Христина Штірбець, 28.03.2026, 08:39
Документальний фільм «Світле майбутнє», знятий режисеркою Андрою МакМастерс та спродюсований Монікою Лазурян-Горган, який мав свою світову прем’єру на Міжнародному кінофестивалі в Амстердамі (IDFA), пройшов значний фестивальний шлях. У Румунії фільм увійшов до офіційної селекції таких фестивалів, як TIFF/Міжнародний кінофестиваль «Трансільванія» та Історичний кінофестиваль у Ришнові, а також отримав нагороду за найкращу режисуру в конкурсній секції «Румунія» на фестивалі Astra Film Festival.
Документальний фільм «Світле майбутнє» — це спільна продукція Румунії та Південної Кореї, яка зосереджується на напруженому моменті новітньої історії, що відбувся влітку 1989 року на тлі Холодної Війни. У той час, вперше і єдиний раз в історії країни, Північна Корея відкрила свої кордони, щоб прийняти понад 20.000 молодих людей із 177 країн у рамках XIII Всесвітнього фестивалю молоді та студентів. Було організовано понад 600 дебатів, культурних та спортивних заходів; однак подія мала переважно політичний характер, зосереджуючись на таких питаннях, як мир, ядерне роззброєння, боротьба проти імперіалізму, екологічна криза, права молоді та жінок.
До Пхеньяну вирушила румунська делегація у складі 180 осіб, серед яких були молоді студенти, а також видатні діячі тогочасного політичного та культурного життя. Румунія займала привілейоване становище завдяки особливим дружнім зв’язкам між двома країнами. Однак фестиваль відбувався на тлі напруженої міжнародної ситуації: за три тижні до цього китайський уряд жорстоко придушив студентські протести на площі Тяньаньмень, а за Залізною завісою проглядалися перші тріщини. У фільмі «Світле майбутнє» ми бачимо відомих діячів мистецтва, таких як Сільвія Думітреску, Лоредана Гроза, Данієль Йордакіоає, Дан Біттман, Клаудіу Блеонц та Васіле Мурару, а також майбутніх політиків та бізнесменів, деякі з яких згодом стали публічними особами: Адріан Настасе, Мугур Ісереску, Елена Чокан та Дан Пурік. Кадри, з яких складається документальний фільм «Світле майбутнє», належать до архіву Еміліана Урсе, кінолюбителя, якому тодішній міністр у справах молоді Іоан Тома доручив поїхати до Пхеньяну для зйомки події. Андра МакМастерс уточнює: «У 2017 році в рамках більш масштабного проєкту, реалізованого спільно з Еміліаном Урсе, ми працювали над оцифруванням архіву Stud-Film у Бухаресті — першого студентського кіноклубу в Румунії. Проєкт завершився запуском платформи cineama.ro, де можна переглянути фільми, зняті студентами в період з 1957 по 1989 роки. Під час підготовки Еміліан Урсе надав мені кілька 16-міліметрових плівок із роботами студентів. Я оцифрувала їх і розмістила на платформі. Тоді ж Еміліан передав мені кілька відеокасет. Наприкінці 80-х років він мав камеру Panasonic VHS — річ досить рідкісна в Румунії того часу. Завдяки цій камері йому вдалося зняти кадри як до 1989 року, так і з 90-х років. Нам пощастило, що ці касети збереглися в хорошому стані і не розмагнітилися, завдяки чому оцифровка пройшла відносно легко. За підтримки Національного кіноархіву нам вдалося перенести в цифровий формат чотири касети, кожна з яких тривала приблизно три години».
Однією з головних переваг документального фільму «Світле майбутнє» є те, що він не покладається лише на силу вражаючих кадрів, на які сьогодні дивимося з відстані понад трьох десятиліть. Фільм розміщує ці кадри в ширшому контексті та охоплює пульс міжнародних подій – від Нікарагуа та Чилі до країн Балтії, Угорщини, Китаю та радянського блоку, який починав розпадатися. Андра МакМастерс зазначає: «Так, це так. Це теза, яку я досить обережно сформулювала наприкінці фільму — що політики, які прийшли до влади одразу після 1989 року, мали більше інформації, ніж ми, пересічні громадяни. Фестиваль відбувся влітку, і Еміліан Урсе розповів мені, що вже тоді, наприклад, йшли розмови про протести, які мали відбутися в Празі в листопаді. Фільм є також результатом ґрунтовних досліджень у міжнародних архівах — Європейському архіві у Флоренції, архіві ЮНЕСКО в Парижі; я навіть побувала у Сеулі, в архіві Департаменту досліджень Північної Кореї, де ознайомилася, зокрема, з північнокорейською пресою. З усіх цих фрагментів я побудувала діалог із знятими тоді кадрами. Я намагалася відобразити цей глобальний пульс, але не надаючи переваги жодній перспективі – ані західній, ані соціалістичній, ані країнам, що не входили до жодного блоку. Справжньою метою цього фестивалю було, власне, залучення країн, що не входили до жодного блоку, на той чи інший бік. А делегація Румунії, розглянута в цьому контексті, здається майже відірваною від реальності. На жаль, мені не вдалося знайти в архівах навіть повний список учасників».
«Режисерка знаходить емпатичні способи переосмислити минуле, щоб спонукати нас по-іншому поглянути на сьогодення, нагадуючи нам про молодість як силу опору. Журі високо оцінює оригінальний підхід фільму до висвітлення забутих історичних кадрів, віддаючи належне баченню режисера, якого раніше не помічали. За допомогою поетичного колажу та поліфонії режисерка перетворює пам’ять на діалог». Так журі фестивалю «Астра» обґрунтувало своє рішення присудити фільму «Світле майбутнє» премію за найкращу режисуру в конкурсній секції «Румунія».
