Три прем’єри режисера Раду Афріма у місті Сібіу
Національний театр ім. Раду Станки представив нещодавно в рамках проекту Фокус НТРС - Раду Афрім три вистави Раду Афріма, поставлені цього сезону в Сібіу.
România Internațional, 21.03.2015, 07:30
Національний театр ім. Раду Станки представив нещодавно в
рамках проекту Фокус НТРС – Раду Афрім три вистави Раду Афріма, поставлені
цього сезону в Сібіу. Йдеться про Татуювання Ігоря Бауершіми та Режен
Девіне, поставлену на сцені німецькою трупою Сібіуського Національного
театру (прем’єра була в жовтні 2014 р.), та офіційну прем’єру двох вистав із
серії «Міські байки» Жирафи та Бізони за Пау Міро, поставлені румунською
трупою того ж театру.
Раду Афріму подобається досліджувати нові тексти, нових
авторів. Окрім цього, він вважає, що обрання тексту є найважливішою річчю,
відповідний текст відповідному театру та відповідному місту. Тексти вистав
Жирафи та Бізони разом із Левами відносяться до трилогії міських байок
каталонця Пау Міро – відомого та премійованого письменника в Європі, але
невідомого в Румунії.
Режисер Раду Афрім: У першу чергу, я подумав про трупу.
Жирафи зіграла більш зріла й відома частина Сібіуської трупи, більш
досвідчені актори. Бізони була поставлена з молоддю, зі студентами, в ній вся
тяжкість падає на дебютантів та акторів, які дотепер не мали важких ролей. Я
подумав, що недостатньо зробити лише одну виставу з цієї трилогії, тому що
відчував зв’язок між цими творами. Найбільші емоції я відчув від вистави
Бізони, тому що вона не дуже сонячна, темна. І я вирішив зробити контрапункт
із Жирафами, хоча спочатку хотів лише Бізонів. Я прочитав Бізони і мені
дуже сподобалася ця драматична поема. Хоча і в Жирафах тема досить сумна,
мінлива.
У виставі Жирафи дія перенесена в Румунію 1969 року на
березі моря. В її центрі знаходиться здавалось би банальний предмет, який
полегшив життя жінки в минулому столітті: пральна машина. Між іншим, всі три
тексти Міро побудовані довкола цього побутового приладу. Раду Афрім: У
Жирафах йдеться і про сексуальне звільнення в часи, коли в Румунії не знаю,
чи говорилося про подібне. На березі моря в барі для іноземців з’являється
транссексуал. Я думаю, що підходить це переміщення вистави в наш простір. Я вже
використовував у своїх виставах побутову техніку. Вона гарна, це не бутафорія,
ти можеш наділити її магією, погратися з нею. Ці предмети в контакті з людьми
олюднюються. Або людина, входячи з ними в контакт, роботизується. У цій виставі
пральна машина є символом звільнення жінки від роботи, з якою я провів своє
дитинство. Я народився в 1968 р., коли відбувається дія вистави Жирафи, і я
застав час, коли прали вручну, моя бабуся прала у ручці…
Жирафи
є виставою, яка досліджує такі теми як традиційні цінності, фемінізм, кохання й
свобода волі. Актриса Маріана Міху грає роль одруженої жінки, яка хоче пральну
машину Албалюкс. Вона зізналася, що знаходить себе в цій героїні, тому що
прожила своє дитинство й підлітковий вік в той період, але особливо в цій
героїні їй подобається те, що вона змінюється: У Жирафах є та зона гумору,
що мене влаштовує, тому що ми сміємося крізь сльози. І це приносить користь і
психіці, й душі. Йдеться про силу людської істоти перетворюватися й сподіватися,
що в житті повинно статися і щось гарне. Це мені подобається і, гадаю, тому я й
погодилася взятися за це, тому що в певний момент я була дуже втомлена. Але ця
ідея, що люди можуть змінюватися на краще і мати надії, мене дуже привабила і я
продовжила. Для мене жирафи є тваринами, які бачать поза межами. Бізони, гадаю,
є, мабуть, більш витривалими. Там йдеться про витривалість.
Акторський склад у виставах Жирафи та Бізони є
змішаним. Якщо в першій з них головні ролі отримали досвідчені актори театру
ім. Раду Станки, то в другій вони відійшли молодим. Якщо Жирафи є
комічно-ностальгійною виставою, то Бізони є емоційною виставою про смерть та
виживання. Дія відбувається в пральні: є мертва дитина, мати зникла, батько
втрачає розум, і четверо дітей-бізонів виживають після цих подій. Молодий актор
Влад Бирзану грає роль одного з чотирьох дітей, про яких каже: Вони в
замішанні, малі, намагаються вижити, намагаються зрозуміти, що трапилося, і
продовжити своє життя – те, що від нього залишилося, як вони навчилися і
встигли бути навченими своїми батьками. Вони тендітні, як і жирафи, але в той
же час вони набагато витриваліші. Тому що всі четверо несуть свою історію далі
– кожен зі своїми труднощами, але вони витримують.
Хоча Бізони є важким текстом, режисер Раду Афрім
знайшов і момент для гумору: Все-таки, якщо ти не маєш гумору, ти не цікавий і
у звичайному житті, тим паче на сцені. Я знайшов момент, коли приходять
масковані в різних героїв клієнти і залишають свої костюми, свій досвід, свої
гріхи випратися в тій сімейній пральні. Я ввів серію анекдотів в текст вистави,
які не є частиною оригінального тексту, але автор має пропозицію: брати балуються. Автор
дає тобі можливість імпровізувати й бути режисером, артистом. Так, я знайшов
комічні клапани, але з великою поміркованістю. І вже герої із Жираф приходять
зі своєю дозою симпатії. Я зробив так, щоб вистави були представлені в той же
вечір, але з паузою між ними.
Вистава
Татуювання за текстом двох швейцарських авторів Ігора Бауершіми та Режен
Девіне були поставлені Раду Афрімом з акторами німецького відділення
Національного театру ім. Раду Станки з Сібіу. Про неї режисер каже, що вона має
багато невідомості, дії, гумору: Вона не схожа ні з чим, що я зробив дотепер.
Це настільки добре написана вистава, немов давня п’єса, з інтригою,
розгортанням і несподіваною розв’язкою. Актори дуже багато допомогли мені. Ми
працювали в радості, з постійною імпровізацією та сміхом, тому що вона дика,
дуже фізична і, в той же час, дуже ясна. Це розумний текст, який завоював мене
з першого ж читання. Йдеться про відеоартистів, артиста, який татуює своє тіло,
щоб зробити виклик своїм друзям незвичайним способом. Йде мова про дружбу,
щирість відносин між людьми. Я настільки інтенсивно працював над цією виставою,
що не можу дозволити собі, щоб жодна з репрезентацій мала недоліки. Тому я й
хвилююся, коли вони проходять.
