Голокост у Румунії
Голокост – це максимальна форма ненависті, яку виявила людина впродовж історії. Жертвами були зокрема євреї та цигани.
Steliu Lambru, 07.10.2013, 13:19
Голокост — це максимальна форма ненависті, яку виявила людина впродовж історії. Від зневаги та расистської риторики комплексу неповноцінності, професіонали ненависті зробили наступний крок — застосували заслання та методичне масове убивство. Жертвами були зокрема євреї та цигани. Відповідальність щодо таких злочинів у певній мірі має й Румунія, яка у 2003 році в звіті “Візель” визнала свою провину. З цієї нагоди день 9 жовтня став у Румунії Національним днем Голокосту.
Архіви Центру усної історії Румунського товариства радіомовлення зберігають важливі свідчення людей про міжвоєнний період та період Другої світової війни. Лікар Раду Петре Дам’ян в інтерв’ю даному в 1999 році, поділився своїми спогадами щодо антисемітських проявів, які мали місце на Клузькому медичному факультеті: “На першому курсі передбачені практичні заняття, ретельно вивчається мускулатура, остеологія та міологія, студенти розтинають трупи, вивчають внутрішні органи людини. У групі, що працювала разом зі мною за одним столом було два студенти євреї. Одного дня нараз хтось каже: “Гей, бачив хто-небудь з вас труп хоч би одного єврея?” У відповідь, один з вищезгаданих двох, а саме Давідсон каже: “Ми не профануємо наші трупи”. Нараз студенти в залі ніби втратили розум. Кістки, з якими ми працювали почали кидати в євреїв. Перелякані, тремтячи, обидва забилися у куток, незнаюче, що може статися далі. З великим трудом, нарешті, присутні в залі утихомирилися. “Як можеш так казати? Тобто ми профануємо наші трупи?” Студенти зібралися на пригорку в дворі факультету, де вирішували, що діяти надалі, яких заходів слід вжити, чи варто робити страйк. У кінці кінців всі заспокоїлись, ми вирішили не звертати на них уваги при умові, що вони утримуватимуться надалі від подібних висловлювань.”
Раду Богдан, історик образотворчого мистецтва, ще молодості приєднався до комуністичного руху, однак не був догматиком, незважаючи на те, що зазнав чимало проблем у трудовому таборі. В інтерв’ю даному в 1995 році він пригадує коменданта табору, людину, яка сміливо захищала інших людей у випадку безглуздих наказів: “Справжніми рятівниками є люди, подібні коменданту табору, якого я любив і поважав та із яким утримував й надалі приятельські стосунки. Це була надзвичайна, справедлива людина, йде мова про Петре Йонеску, який був радником Апеляційного суду в Бухаресті і походив з престижної сім’ї судових магістратів міста Ясси. На перший погляд цей комендант трудового табору Османча, за прізвиськом “Мікі Маус”, невисокий на зріст, здавався людиною непримітною, однак він посідав багаті моральні ресурси, був непідкупний, гідний поваги. Пригадую непередбачену інспекцію полковника Корбу. Було гаряче літо, комендант у годину відпочинку дозволив собі зняти краватку, розстібнути ґудзик на комірі. Було літо, тепло. Полковник почав кричати на нього, що він розстебнутий і без краватки. Комендант спокійно відповів йому: “Пане полковник, зрозуміло, я лише молодший лейтенант, а ви — полковник, однак це не дає вам права розмовляти зі мною таким чином. Будь-ласка, вважайте перед вами судовий магістрат, радник Апеляційного суду, що вимагає з вашого боку поваги.”
Цей комендант ніколи не брав хабарів, допомагав людям у таборі в разі потреби, давав дозвіл відвідати домівку, залишену на напризволяще тоді, коли вони були примусово відправлені в трудові табори, дозволив навіть їм привезти у табір газові балони тощо. У таборі не було випадків знущання. Я просто захоплювався сміливістю та совістю цієї людини.”
Соня Палті потрапила у табір під час війни. Там вона була свідком дуже зворушливого випадку, про який вона розповіла у 2001 році: “Одного ранку заступник префекта на коні прибув у табір і сказав: Усі жиди повинні зібратися на березі Бугу. Передаємо вас німцям.” Кожен знав, що йде на смерть. Мій батько мав три капсули мишяку. Сім’я Браух також мала миш’яку. Пан Браух дав одну з них моєму приятелю 20 річному Фріцу. Мені було лише 15 років. Браух сказав нам: ”Діти, на паромі під час перепливу через річку кожен з вас проковтне капсулу, це ліпше, ніж потрапити до рук німців.” Тримаючи капсули у руках, ми з Фріцом домовились не вживати їх, ми бажали жити. Потупивши очі у землю, сиділи ми на березі Бугу. Нараз піднявши голови, побачили на березі на відстані 40-50 метрів від нас численні циганські повозки, у які люди запрягалися самі, оскільки їхні коні були конфісковані. Численні жінки й діти почали перевіз через Буг. Коли паром сягнув середини Бугу, матері підняли малят угору й почали кидати їх у Буг, кидаючись й вони за ними. Чоловіки, решта родичів, інші діти підняли страшенний ґвалт, рвали на голові волосся. Ми зрозуміли, що чекає й нас.”
Голокост був проявом ненависті, виразом настирливих ідей, безрозсудності поколінь. Лекції Голокосту, його ідеї й послання є чіткими. Незважаючи на це людство ще не вилікувалося у повній мірі від спокуси радикалізму.
