Землянка та модернізація Румунії
Одним з найбільш улюблених цілей критик соціальних реформаторів ХІХ-го століття стала землянка, заглиблене у землю житло, яке було найбільш поширеною в румунських селах.
Steliu Lambru, 03.06.2013, 01:00
Румунські князівства вступили наприкінці ХІХ-го століття в нову фазу розвитку та модернізації, почавши складний процес політичних, адміністративних, економічних, соціальних та культурних перетворень. Численні історичні джерела, які говорять про стан Румунських князівств, показують, що абсолютно всі сфери потребували глибоких реформ.
Проте життєві умови селянства мали найбільший вплив на соціальних мислителів. Починаючи від житла і гігієни та закінчуючи виглядом сільських жителів, реформатори ініціювали чимало соціальних програм, спрямованих на емансипацію селян. Усе, що було пов’язано з традиціями минулих століть зазнало гострих критик, було дискредитовано і відкинуто, через невідповідність вимогам модернізації. Одним з найбільш улюблених цілей критик соціальних реформаторів стала землянка, заглиблене у землю житло, яке було найбільш поширеною в румунських селах.
Блискуче освічений дворянин і провідний соціальний реформатор Волощини першої половини ХІХ-го сторіччя Дініку Голеску був тим, хто найкраще описав жалюгідний стан румунського села. У 1826 році він так описав становище румунського селянина: «Він не має ні церкви, ні хати, ні конюшні біля хати, ні воза, ні вола, ні корови, ні вівці, ні курки, ні комори для зберігання зерна, аби мати чим годувати свою сімю. Коротше кажучи, він не має нічого. Має тільки заглиблене у землю житло, яке називається землянкою, в якому можна побачити тільки дірку в землі, в якій може поміститися лише дружина і діти навколо печі із сплетених із прутів обліпленим гноєм димарем.»
Землянка стала символом відсталості румунського суспільства. Історик Клузького університету ім. Бабеша-Бойоя Константін Бербулеску розповідає як критику соціальних реформаторів перейняли лікарі. «З усіх типів житла, землянка була піддана найбільшій критиці з точки зору гігієни. Вона вважалася найбільш антисанітарним типом селянського житла, звідси й гостра критика з боку медиків. Загалом цей тип дискурсу був негативним, тобто медики описують селянські реалії виключно в негативному світлі. Доктор Константін Каракаш у 1830 році, перелічив усі кліше медичного дискурсу, тобто скромні розміри хатин, негігієнічні будівельні матеріали, вічні купи гною, бруд у хаті, відсутність окремих споруд для тварин тощо. У другій половині ХІХ-го століття лікарі продовжили будувати свої промови навколо відповідних знакових зображень. Вони продовжили традицію презентації в негативному світлі селянського помешкання, переймають попередню риторику, але намагаються дати їй наукове підґрунтя. Лікар Константін Істрате досліджував наприкінці восьмидесятих років ХІХ-го століття «Негігієнічні умови життя мешканців сільських місцевостей» з точки зору науковця. Він писав про це у своїй роботі, досить відомій в ті часи, яка на його думку мала науковий характер, він стверджуючи, що займається науковою діяльністю. Однак лікар Істрате не робить нічого іншого, крім формулювання науковими термінами проблеми гігієни селянських помешкань, яку порушили його попередники. Уся ця термінологія мала роль надати наукового характеру цій темі та зусиллям медиків.»
Доктор Константін Істрате писав, у свою чергу, про селян, що «більшість із них живуть у гірших умовах, ніж зулуси», наводячи приклад цього африканського племені, щоб краще передати справжні розміри соціальної катастрофи. За всього 50 років, ставлення до селян і мешканців землянок, перетворюється від співчуття на комплекс переваги. Константін Бербулеску розповідає: «Якщо порівняти описання умов життя в сільському середовищі кінця XVIII-го або початку ХІХ-го століття і науково-медичні тексти другої половини ХІХ-го століття, різниця не здаються суттєвою: ті ж жалюгідні землянки, та ж бідність. І все ж таки, тлумачення цих двох типів тексту, що на перший погляд схожі, є зовсім іншим. Дініку Голеску і більшість іноземців говорять про цей тип житла в ширшому контексті експлуатації, в якому селянин був представлений як жертва податкових органів. У своєму тексті Голеску лише висловив «суто християнське співчуття і переживання за долю цих божественних істот», тобто селян. Лікарі другої половини ХІХ-го століття, які були менш проникнуті християнською любов’ю і отримали освіту на Заході в дусі науки і прогресу, перетворили цих «божественних істот» на примітивних людей, до яких ставилися з іронією і погано прихованим презирством. Селяни доктора Істрате завжди жили в повністю негігієнічних і примітивних помешканнях «в таких умовах, що іноді важко свідчать про якійсь прогрес, досягнутий ними з доісторичних часів.» Це був акуратний спосіб сказати, що селяни самі живуть в доісторичному минулому, якому були характерні їхні землянки.»
Соціальні реформатори і лікарі вважали землянку плямою ганьби на обличчі європейської Румунії кінця ХІХ-початку ХХ століття, а нові закони і правила будівництва житлових будинків були розроблені таким чином, щоб стерти цю пляму. Наземна хата, яку мешканці сіл вважали якісно слабшою і дешевшою ніж традиційна землянка, поступово замінює останню не через суворість закону, а через моду нових часів. Таким чином вже напередодні Першої світової війни землянки становили менше 10% житлових помешкань.
