КПР поза законом
З початку свого створення румунська комуністична партія була терористичною організацією, яка служила інтересам терористичної держави - Радянського Союзу.
Стеліу Ламбру і Василь Каптару, 22.09.2025, 06:08
З початку свого створення Румунська комуністична партія діяла як терористична організація, яка служила інтересам терористичної держави – Радянського Союзу. 8 травня 1921 року крайня лівиця Румунської соціал-демократичної партії проголосувала за приєднання до принципів Третього Інтернаціоналу і взяла назву Комуністична партія Румунії. КПР була терористичною організацією, оскільки активно засуджувала утворення Великої Румунії 1918 року й відстоювала ідеї розчленування держави; вона закликала до автономії окремих провінцій «аж до повного відокремлення від румунської держави», яку вважала «імперіалістичною» та утвореною «шляхом завоювання чужих територій». Крім того, партія виступала за ліквідацію капіталізму, багатопартійності та приватної власності.
КПР була терористичною організацією, оскільки не тільки поширювала гасла проти Румунської держави, а й вела підривну діяльність. Це були як «м’які» дії, збройні народні виступи (наприклад, Татарбунарське повстання 1924 року) так і економічні бойкоти й страйки (наприклад, страйк 1933 року). Закон щодо юридичних осіб, прийнятий 6 лютого 1924 року, заборонив екстремістські партії та організації, в тому числі комуністичну.
До серпня 1944 року, коли комуністи вийшли з підпілля, вони виконували вказівки Комінтерну. Наприкінці війни і після встановлення комуністичного режиму пропаганда надала нелегалам незаперечного престижу. У своїх інтерв’ю представники руху згадували про нелегальну діяльність. Антон Мойсеску, в інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіо, записаному в 1995 році, розповідав про організаційну роботу в Яссах із молоддю, поширення маніфестів і підготовку страйків. «Я займався організацією в Яссах, працював зі студентською та робітничою молоддю Ясс. Я займався організацією акцій студентів проти шовіністичних і расистських проявів Легіонерського руху, який був досить сильним в Яссах. Займався організацією робітників, молодих робітників з Ніколіни, напередодні страйку 1933 року, організацією робітничої молоді з Пашкань. 1 травня 1933 року ми розповсюдили маніфести із загальними гаслами, які були як у країні, так і за кордоном. Вимагали свободи організації робітників, легалізації восьмигодинного робочого дня, виступали за «три вісімки», як ми їх називали – вісім годин роботи, вісім годин відпочинку, вісім годин дозвілля. Висували вимоги щодо заробітної плати для робітників, кращих умов праці тощо. Тоді ми організували в Яссах, крім розповсюдження маніфестів й акцію з написання гасел, які робилися за допомогою трафаретів і фарби на парканах, стінах тощо. Ми написали «Хай живе 1 травня, міжнародний день трудящих!» і «Хай живе 1 травня! Робітники, боріться за восьмигодинний робочий день, гідну заробітну плату, гуманне ставлення на підприємствах!».
Раду Богдан у тому ж 1995 році розповів про свій внесок до антидержавних дій комуністів «Коли навесні 1944 року Вледеску-Рекоаса був заарештований, я жив у тому ж дворі, що й він і мої зв’язки з підпільними активістами припинилися. Це було правилом конспірації. Один із моїх партійних зв’язкових був заарештований, побитий, але мовчав. Завдяки його мовчанню серед врятованих був і я, бо я надавав їм своє житло. Це була одна з моїх нелегальних дій, щоб вони мали де виготовляти підроблені посвідчення, печатки та інше. Іншими діями було поширення антифашистських маніфестів. Я не надаю великого значення цій діяльності, але одне було певним: я знав, що ризикую своїм життям, тому що в той самий період трьох 16-річних хлопців було страчено за те, що вони поширювали банкноти номіналом 1 лей із штампом «Геть Антонеску!». Тож, якби мене спіймали, мені б не пощастило. Звичайно, тут була й велика необдуманість. Що молоді люди знали тоді про те, що насправді відбувалося у світі?»
У 1971 році, на 50-річчя заснування партії, Міхай Рошіану згадував, що й церкви та культурні осередки іноді слугували прикриттям для нелегальної діяльності та розповів як майбутній патріарх Юстиніан Марина також набув аури нелегала. «Під час акції «За мир» у 1936 році ми провели велике зібрання у Вилчі та написали листа до конгресу в Парижі, де була заснована організація «Міжнародна кампанія за мир» (Rassemblement universel pour la paix), лист, підписаний також патріархом Мариною, який тоді був священиком. Наших приймали і впускали у двір церкви, а Секретна поліція і поліція не могли нічого запідозрити, тільки віруючі могли запідозрити. Наші йшли до парафіяльного будинку, там у них була конспіративна кімната, куди я ходив, коли потрібно було сховатися. Там ми провели наше засідання з делегатами з усіх повітів Олтенії. Тоді було обрано районний комітет і ми шукали законні способи одягнути нелегальні, революційні, бойові форми. Культурні осередки також були організаціями, які прикривали нашу діяльність. Ті культурні осередки, які керувалися комуністами, ми створювали як організації селян, з протоколом і статутом, в яких вони вважалися членами. І так ми налагоджували контакти з народними масами.»
Таким чином, випадковість історії та геополітичні обставини врешті-решт призвели до приходу Комуністичної партії Румунії до влади. Період підпільної діяльності був лише прологом до жахів, які здійснив комуністичний режим після приходу до влади.»
