Мартон Арон

Енциклопедія опору тоталітаризму також згадує на своїх сторінках римо-католицького єпископа Мартона Арона. Єпископ вперше офіційно виступив на захист прав людини під час Другої світової війни. За визнання його заслуг у порятунку євреїв у 1999 році держава Ізраїль присвоїла йому звання «Праведник народів світу».

Стеліу Ламбру і Христина Манта, 09.11.2026, 07:39

Енциклопедія опору тоталітаризму також згадує на своїх сторінках римо-католицького єпископа Мартона Арона. Етнічний угорський єпископ з повіту Харгіта, який народився в 1896 році і помер у 1980 році у віці 84 років, Мартон Арон відкрито виступав проти переслідувань своєї Церкви, переслідувань римо-католиків і греко-католиків, а також усіх цивільних осіб. Він виступив проти цього через протести та свою пастирську й місіонерську діяльність.

Єпископ вперше офіційно виступив на захист прав людини під час Другої світової війни. Після 30 серпня 1940 року, коли Угорщина анексувала Північну Трансільванію, Арон відкрито виступив проти депортації євреїв та румунів, яку планував угорський фашистський уряд. За визнання його заслуг у порятунку євреїв у 1999 році держава Ізраїль присвоїла йому звання «Праведник народів світу».

Закінчення війни мало привести до продовження тоталітарного режиму в його комуністичній формі. Заарештований у 1949 році за протести проти політики уряду, спрямованої на обмеження релігійної свободи, Мартон Арон провів у в’язниці шість років, аж до 1955 року. Розповідає про це Деніса Бодяну — наукова співробітниця Національної ради з вивчення архівів колишньої «Секурітаті», де вона вивчала справи, що стосувалися єпископа: «3 січня 1955 року Президія Великих народних зборів ухвалила рішення про призупинення виконання покарання та звільнення єпископа Мартона Арона, якого 6 серпня 1951 року Бухарестьский військовий трибунал засудив до довічних каторжних робіт за нібито скоєний злочин державної зради. Єпископа звільнили через три дні, 6 січня, і доставили до резиденції Римо-католицької архієпархії в Бухаресті, де він був змушений залишатися до кінця березня. Ці майже три місяці, проведені в столиці, були надзвичайно важкими. Мартон Арон постійно перебував у оточенні стукачів «Секурітаті», його систематично ізолювали від осіб, які могли б мати на нього вплив, і він зазнавав постійного тиску з боку влади та деяких представників католицького духовенства, щоб він пішов на домовлення з комуністичним режимом і визнав усі дії керівництва Албаюльської єпархії. Незважаючи на наполегливий тиск, якому він піддавався з усіх боків, Мартон Арон залишився непохитним у своїх переконаннях. Зрештою, 17 березня міністр у справах віросповідання Петре Константінеску-Яш викликав його на аудієнцію та повідомив, що він вільний і може вирушити до Алба Юлії без будь-яких умов».

Для Мартона Арона людина була найвищою цінністю життя, а солідарність із пригнобленими — життєвим принципом. Він підтримував румунських греко-католиків, яких переслідували комуністи, незважаючи на етнічні бар’єри. Дениса Бодяну: «Перед тим, як покинути Бухарест, Мартон Арон вирішив завітати до лікарні імені І. К. Фріму, де перебували на лікуванні греко-католицькі єпископи Юліу Хосу, Александру Русу та Іоан Белан. Він розповів їм про переговори, що відбувалися протягом останніх місяців із владою, та ще раз підтвердив свою підтримку Греко-католицькій Церкві, яка зазнала важких випробувань у результаті переслідувань».

Мартон Арон боровся проти комуністичного тоталітаризму за збереження католицьких церков та їхньої спадщини в тому вигляді, в якому вони існували до 1948 року. Він вів таку саму боротьбу за католицьку освіту, як і за поліпшення становища монастирів. Його звинувачували в тому, що він був агентом Ватикану, пропонували знову заарештувати, але зрештою йому призначили обов’язкове проживання в Алба Юлії. У 1967 році, через 12 років, заборони щодо нього були скасовані після візиту посланця Ватикану. Деніса Бодяну: «Якщо до листопада 1955 року Мартон Арон перебував під наглядом у рамках справи щодо Римо-католицької єпархії з боку районного відділу Алба Юлія Регіонального управління Хунедоара Міністерства внутрішніх справ, то 9 грудня 1955 року перейшли до більш інтенсивної форми нагляду. Регіональне управління Хунедоара відкрило справу про групову розвідувальну діяльність, в рамках якої під наглядом перебували Мартон Арон, Фараго Франциск, Пакуч Кароль та Нестманн Леопольд, причому останні троє були викладачами Теологічної семінарії в Алба Юлії. Завданнями співробітників Секурітаті були: з’ясувати, якою діяльністю займалися ці четверо під прикриттям римо-католицького культу; виявити зв’язки та кур’єрів, яких використовували в рамках підпільної діяльності; а також розкрити таємні канали зв’язку з Ватиканом. 23 червня 1956 року справу про групову діяльність було перетворено на справу про індивідуальну діяльність єпископа. Його оперативна справа мала кодову назву «Муреш» до лютого 1969 року, а з 1969 року до 15 грудня 1980 року — «Уранія», після чого її було закрито».

Служба безпеки стежила за Мартоном Ароном аж доти, доки він не став звичайним старим чоловіком, використовуючи для цього весь свій арсенал. Дениса Бодяну: «Протягом майже двох з половиною десятиліть безперервного стеження використовувалися всі методи та прийоми спостереження й збору інформації: перехоплення кореспонденції, стеження, інформатори та мікрофони, встановлені в кабінеті єпископа в ніч з 23 на 24 серпня 1956 року. Незважаючи на періодичні перебої в їхній роботі та експлуатації, мікрофони до 1980 року залишалися головним джерелом інформації для «Секурітаті» у справі інформаційного стеження за Мартоном Ароном».

Єпископ Мартон Арон був духовним лідером для вірян своєї Церкви та їхнім захисником. Але він вийшов за межі своєї місії, ставши захисником також представників інших етнічних громад та релігій, які зазнавали переслідувань з боку тоталітаризму.