Початок румунсько-османських відносин
Румунсько-османські відносини мають багатовікову історію, що охоплює політичні, військові, культурні та цивілізаційні взаємозв’язки й залишила помітний слід у розвитку румунського простору.
Стеліу Ламбру і Василь Каптару, 21.09.2026, 06:10
У рейтингу найдавніших відносин румунів з іншими народами, відносини з османами посідають друге місце після відносин з угорцями, які мають тисячолітню історію. Першим румунським князівством, яке вступило в контакт з османами, була Волощина – починаючи з останньої чверті XIV століття. Далі йде Молдова – починаючи з другої половини XV століття, а Трансільванія стала третьою, починаючи з першої чверті XVI століття. П’ятсот років румунсько-османських відносин можна загалом охарактеризувати як цивілізаційно-культурний вплив та політичний контроль османів над румунським простором у різному ступені. Період, коли османський вплив був найінтенсивнішим, припав на XVII та XVIII століття. Із трьох румунських князівств Трансільванія першою зуміла вийти з-під османського впливу наприкінці XVII століття, перебуваючи під контролем османів приблизно 170 років. Молдова та Волощина, об’єднані в 1859 році під назвою Румунія, стали незалежними від Османської імперії в 1878 році. З 1878 року розпочався новий етап двосторонніх відносин між румунами та турками.
На сьогодні у світі налічується від 130 до 150 мільйонів османських документів. Національні архіви Румунії зберігають 120 тисяч із них, більша частина яких представлена у вигляді мікрофільмів та ксерокопій. Від одного з найплідніших румунських авторів з історії Османської імперії, професора Тасіна Джеміля, ми дізналися, як розпочалися румунсько-османські відносини. Він розповів, що термінологія, яку сьогодні використовують історики та широка громадськість для позначення Османської імперії, потребує певних уточнень та виправлень.
«Ми звикли говорити «Османська порта» або «Османська імперія». Це запозичення з французької мови, насамперед із виразу La Sublime Porte. Але «Османська порта» – це неправильна назва. Це екзонім, так само як і «Османська імперія». В офіційних документах Османської Порти зустрічається назва «Devlet-i Aliyye-i» або «Devlet-i Aliyye-i Osmaniye», тобто «Велика» або «Велична» держава чи «Велика» або «Велична Османська Держава». Ніде не згадується «Османська імперія». З’являється назва «Порта» або «Поріг». У документах зустрічаються й інші назви, наприклад, «Превеличне місце для резиденції» або «палац султана». Також зустрічаються «Величний Поріг», «Поріг щастя», «Висока Порта», «Високий Поріг», «Місце щастя». Це метафори та епітети, що використовувалися в документах для позначення місця, звідки походив той чи інший документ. Але це не були офіційні назви, це були просто метафори, і нічого більше. А західні люди сприйняли ці метафори як офіційні назви. Отже, офіційна назва Османської держави була «Девлет-і Алійє-і Османіє», тобто «Велика» або «Велична Османська держава».»
Наприкінці XIII століття Осман, правитель Бітінії – держави в Малій Азії, що розташовувалася навколо Константинополя, – перейшов у наступ проти інших правителів і розширював свої володіння на всю Анатолію. Саме він дав ім’я туркам, які згодом завоювали столицю Візантійської імперії та створили імперію, що охоплювала три континенти. Менш ніж через століття після перемоги над християнськими народами Балкан – греками, болгарами, сербами та албанцями – османи звернули свою увагу й на північ від Дунаю, де вступили в контакт із румунами.
Тасін Джеміль: «Відносини між румунами та османами є давнішими, ніж ті, що були офіційно встановлені. Вони розпочалися в середині XIV століття, разом із вторгненням османів на Балкани. Влайку-воде був першим господарем, який відправив свої війська воювати проти нових загарбників на Балканах. Але це не були прямі відносини. Прямі відносини розпочалися за часів Мірчі Старого та Баязида, відомого як «Блискавка». У 1595 році, після так званої битви під Ровіне, про яку ми не знаємо, чи відбулася вона взагалі і як вона закінчилася, Мірча був змушений зректися престолу. Баязид поставив на престол його брата, Влада I, якого в румунській історіографії помилково називають Узурпатором. Він аж ніяк не був узурпатором, він походив із господарського роду і мав усі права на престол».
Румунсько-османські відносини набувають правової основи завдяки договорам васалітету, як це було за середньовічною практикою. Про перший договір 1395 року відомо небагато. Тасін Джеміль зазначає, що про нього ми дізналися з пізніших записів.
«Натомість ми маємо відомості про договір, укладений Мірчею у 1417 році. Знову ж таки султан, Мехмет I, прибув аж до Добруджи і звідти відправив свої війська. Його представники, ймовірно, вручили Мірчі такий договір. Відлуння цього договору ми бачимо в хроніці XV століття Ідріса Бітлісі, який стверджує, що договір було поновлено. Це означає, що Мірча поновив договір 1395 року. Отже, у 1417 році договір було поновлено, було укладено ахіднаме [договір васалітету] – щодо цього епізоду ми маємо більшу впевненість. Також маємо інформацію, що двоє синів Мірчі залишилися заручниками при дворі султана, а він зобов’язався сплачувати данину у розмірі 3000 золотих».
Саме таким чином, румунсько-османські відносини розпочали свою історію, що тривала півтисячоліття, протягом якої сформувалися менталітет і звичаї, які узагальнено називають «східними». А модернізація XIX століття зробила орієнталізм своїм непримиренним супротивником.
