Румуни з-за кордону у Великій війні
Румунія вступила в Першу світову війну в 1916 році, після двох років нейтралітету. Проте, втрата життів і матеріальний збиток, не були значними.
Steliu Lambru, 22.08.2016, 08:01
Румунія вступила в Першу світову війну в 1916 році, після двох років нейтралітету. Проте, втрата життів і матеріальний збиток, не були значними. Незважаючи на те, що воювала два роки, що стосується загиблих військового табору країн Антанти, Румунія втратила 6% військовослужбовців, в той час як США втратили 1% після участі в боях всього один рік. У цифрах, Румунія втратила близько 500 тисяч солдатів і сотні тисяч мирних жителів через епідемію тифу. До цього додається втрата державної скарбниці, відправленої в Росію в 1916 році, звідки ніколи не була повернута.
Але румуни з-за кордону чотири роки воювали у Великій війні. Громадяни Австро-Угорщини, Росії та балканських країн, румуни були там де вони виконували військовий обов’язок країн, в яких вони жили, і багато з них віддали своє життя. Румуни в Трансільванії, Банаті і Буковині, території Австро-Угорщини, були з самого початку на фронті найбільшого до тоді військового конфлікту, і сотні тисяч з них, полягли на полі бою або стали воєнополоненими. Бессарабські румуни, румунська територія, що була складовою частиною Росії, боролися проти армій Центральних держав у царській армії. І румуни з Албанії, Греції, Болгарії та Югославії заплатили й вони жахливу данину крові, яку вимагав Бог війни, з 1914 по 1918 рр.
Але не тільки румуни були в ситуації боротися на декількох фронтах, а деякі навіть боролися наперекір своїм переконанням. Національності Австро-Угорщини обрали лояльність по відношенню до своєї країни та імператора, і якщо після війни, все йшло в іншому напрямку, ніж уявляли собі люди було через те, що думки змінювались, і старі цінності провалились. Історик Іон Булей каже, що у Великій війні не тільки румуни воювали у протилежних таборах, але і інші народи, як поляки. Іон Булей вважає, що, навпаки, румуни були в трохи кращій ситуації: Ми румуни мали державу, чого словаки, чехи і поляки не мали. Ми з сербами були серед тих щасливих народів, які мали базу, навколо якої можна було побудувати державу. Це було перевагою румунів. Ми знаходились серед імперій, і в розпорядженні цих імперій, в той час як інші народи були в імперіях, габсбурзькій, царській або німецькій. Румуни не були самими в настільки особливій ситуації, інші були в більш складній ситуації. Націоналізм, який домінував ХІХ століття, вірулентний на початку ХХ-го століття, проявився під час Першої світової війни зі всією силою. Він проявляється в народів, кожен з яких шукає, згідно своєму націоналізму, власний шлях. Румуни шукали те саме, більшу державу, ніж ту, яку ми мали.
Націоналізм був, безумовно, найсильнішим мотивом Великої війни. Він пробудив почуття братерства між людьми, які розмовляли тією самою мовою, але знаходились у протилежних таборах. І великі процеси людської свідомості сталися, коли вони були по обидва боки барикад, роздавлені між почуттям обов’язку і честі і особистих переконань. У румунській літературі письменник Лівіу Ребряну написав роман, Ліс повішених, у якому сумніви, бунти, сконфуженість, переконання головного героя, румунського офіцера в Австро-угорській армії Апостола Бологи зустрічались і в інших військовослужбовців. Невизначеність, бажання втекти від божевілля війни, надії на новий світ є його, а й інших, які бачать кінець крізь апокаліптичну призму. В кінці війни, все виглядало інакше. Румуни, що воювали в протилежних таборах опинилися в Великій Румунії. У Трансільванії, Банаті і Буковині, національні гвардії були сформовані з румунських солдатів, що повернулися з фронту. Вони були тими, хто захищав населені пункти, і сприяли проведенню Національних зборів у Алба-Юлії, які проголосили об’єднання з Румунією.
Історик Лівіу Майор автор книги Два роки раніше. Трансільванці, буковинці і бессарабці у війні, 1914-1918, сказав, що війна, крім переможців і переможених, змінює сприйняття і залишає позаду непоправні речі: Початок Першої світової війни показав, наскільки швидкою і непередбачуваною може бути війна з драматичними наслідками для людства. Це була жахлива війна. Загинуло 77000 румунів з-за кордону на полі бою, інші постраждали від всяких хвороб і нещасть, що війна приносить. Я досліджував життя села, простої людини, під час війни, її реакції. Все почалося в таборах полонених. Там відбулась радикалізація колишніх солдатів і офіцерів, не тільки румунських. У Трансільванії були табори італійських і сербських солдатів. Наприклад, у місті Арад близько 4000 сербів загинули в жахливих умовах. Італійські в’язні були використані для будівництва доріг.
Після 1918 року, новий європейський порядок спробував виправити на принципах національностей, те що вважалося неправильно скроєно. Нації створили свої власні держави, і люди знову стали громадянами. І румуни, незалежно від того, з якого боку барикади воювали між 1914 і 1918 роками об’єднались в так звану Велику Румунію, проект в який вірили, і хотіли знайти спокій і щастя.
