Румуно-польські відносини наприкінці ХІV століття. Легіонерське повстання.
Рукописи другої половини ХІV століття свідчили про наявність у Південно-Східній Європі майбутньої Османської імперії, найважливішої сили в регіоні між 1500 і 1900 роками.
Steliu Lambru, 21.01.2013, 01:58
Рукописи другої половини ХІV століття свідчили про наявність у Південно-Східній Європі майбутньої Османської імперії, найважливішої сили в регіоні між 1500 і 1900 роками. Християнські балканські народи зі всіх сил намагалися протистояти цьому, але їм вдалося зробити це лише протягом короткого періоду.
В останній чверті ХІV століття волоський князь Мірча Старий (1386-1418 рр.) шукав союзників у боротьбі проти турків, які дісталися Дунаю, кордону його держави. І тому, що відносини з Угорщиною на чолі з Сигізмундом Люксембурзьким (1387-1437 рр.), найближчою владою, яка могла прийти на допомогу волохам, були не такими добрими, Мірча намагався встановити звязок з Польщею, очоленою королем Владиславом II Ягайлом (1386-1434 рр.). Після поразки сербської армії в 1389 році, ситуація Мірчі Старого була ще більш складною.
За посередництвом молдовського князя Петра Мушата (1375-1391 рр.), васала польського короля, Мірча заключив 10 грудня 1389 року угоду, в якій вони домовлялися допомагати один одному проти угорського короля та інших ворогів. Волоський князь був представлений братами Манею і Романом Хереску, яким допомагав відповідальний за правосуддя та внутрішні справи Дрегой, посланник молдовського князя. Ратифікація порозуміння відбулася 20 січня 1390 року в Любліні. Однак, положення цього порозуміння мало відомі, а такі документи, як лист Мірчі Старого до Владислава, в якому він парафував двосторонню угоду – лист польського короля, шляхом якого останній ратифікував цю угоду, не збереглися до наших днів – не надають нам багато інформацій про це. Відомо, однак, що за договором укладеним в Любліні 20 січня 1390 року послідувала, за короткий час, тристороння домовленість, до якої приєднався і король Угорщини. У відповідності до цієї нової угоди від 17 березня 1390 року, обидва королі та волоський князь зобов’язувалися взаємно підтримуватися у боротьбі проти спільного ворога.
Мірчі здавався вигідним альянс з угорським королем, оскільки було більш ймовірним втручання Угорщини в організуванні антиосманської кампанії, ніж участь Польщі. Хоча відносини з Угорщиною були добрими – Мірча визнав себе васалом короля Сигізмунда в 1395 році — князь Волощини відновив союз із королем Польщі в 1404, 1410 і 1411 роках, щоб забезпечити укриття від угорської експансії. Альянс між польським королем і волоським князем спрацював під час Грюнвальдської битви 15 липня 1410 року. Волоський і молдовський війська допомогли у перемозі польсько-литовського війська над Тевтонським лицарями.
————–
За моделю Гітлера, Антонеску став «лідером» держави. Диктатура Антонеску зберегла все расове законодавство з 1937-1938 років і створила комітет з питань румунізації. Це означало видалення євреїв з економіки та конфіскацію майна великих промисловців, банкірів і єврейських торговців. Пізніше, після посилення расистського законодавства та антисемітської політики, вся єврейська громада постраждала від румунізації.
4 грудня 1940 року, Румунія уклала румуно-німецьку економічну угоду строком на 10 років, у додаток до пакту “Нафта-зброя”, підписаного 27 травня 1940 року прем’єр-міністром Георге Татареску. Протягом чотирьох з половиною місяців коабітації, як генерал Антонеску, так і Залізна гвардія прагнули зміцнити свої позиції в державі, проявляючи взаємну толерантність. Антонеску дозволив легіонерам проникнути у всі державні установи, у той час як вони погодилися, щоб генерал отримав контроль над ключовими міністерствами уряду й служби інформації. Так само, Антонеску дозволив легіонерам звести рахунки зі всіма посадовими особами, які переслідували їх у 1930 роках. У ніч з 26 на 27 листопада 1940 року, у вязниці Жілава було розстріляно 64 з цих посадових осіб. Безумовно, ці дві сили дійшли до збройного конфлікту через перекриття рішень у виконавчому апараті. При підтримці молодого короля Міхая І і війська, Антонеску роздобув і підтримку Гітлера.
Звільнення міністра внутрішніх справ, легіонера Костянтина Петровіческу 16 січня 1941 року, відкрило шлях до сутичок. Легіонери відмовляються підкоритися рішенню Антонеску і пробують арештувати його та перейняти повний контроль. Між 21 і 23 січня 1941 року, у Бухаресті відбулися вуличні бої між армією і групами легіонерів, близько 120 жертв серед цивільного населення будучи євреями. Близько 8000 членів Залізної гвардії було арештовано і засуджено, організація будучи виключена від влади у Румунії. Але видалення Залізної гвардії не залишилося без відповіді. Її лідери були приховані в Німеччині, яка використала їх в якості загрози на адресу Антонеску.
