Румунська революція і відновлення демократії
Груднева революція 1989 року є найважливішою подією в історії Румунії другої половини ХХ століття. Перетворення, викликані вивільненою енергією, були настільки великими, що нічого з того що послідувало згодом, не було таким, як раніше.
Steliu Lambru, 27.12.2021, 07:28
Груднева революція 1989 року є найважливішою подією в історії Румунії другої половини ХХ століття. Перетворення, викликані вивільненою енергією, були настільки великими, що нічого з того що прослідувало згодом, не було таким, як раніше. І не могло бути інакше, тому що в усій Центральній та Східній Європі події розгорталися однаково, з різним ступенем насильства та переходом від комуністичної тиранії до демократії. Комуністичний режим осів у Центральній та Східній Європі, тож і у Румунії, за надзвичайно короткий час, приблизно за 3 роки. До 1948 року Албанія, Болгарія, Чехословаччина, Югославія, Польща, Румунія, Угорщина перебували під контролем комуністичних партійних урядів, усі вони були нав’язані присутністю радянської армії в наступі проти нацизму.
Історики стверджують, що Друга світова війна була несподіваним шансом для радянського режиму відродитися після того як останній, починаючи з 1918 роком, вів катастрофічну економічну та соціальну політики. Якби не Друга світова війна, швидше за все, після смерті Сталіна в 1953 році, Радянський Союз пішов би в напрямку реформ. Але оскільки судження про минуле виноситься не з «що було б, якби…», ми можемо тільки оцінити минуле таким, яким він був. Тобто встановлення надзвичайно жорсткого режиму, який ліквідував основні права і свободи людини між 1945/48 та 1989 роками. Але треба сказати, що комуністична тиранія мала попередницю – фашистську диктатуру під час війни. На жаль, для половини Європи кінець війни означав не кінець жорстоких режимів, а їх продовження.
У Румунії режим Ніколая Чаушеску роздратував 22 мільйони румунів. Ірраціональне прагнення Чаушеску сплатити зовнішній борг Румунії додалося до системної кризи режиму. Це призвело до ще більшого навантаження на населення, до ще більшого погіршення умов життя. Події другої половини грудня 1989 року добре відомі. 16 грудня 1989 року в Тімішоарі жителі міста вийшли на вулиці, щоб протестувати проти евакуації пастора Ласло Тьокеша. Протести загострилися, і репресивні сили відкрили вогонь, убивши кількох сотень протестувальників. 21 грудня в Бухаресті після мітингу, організованого Ніколаєм Чаушеску, учасники починають освистувати його, і натовп розходиться. Увечері протестувальники, що залишилися на вулицях, організовують барикади, а репресивні сили втручаються, як у Тімішоарі, розстрілюючи людей. 22 грудня величезний мітинг протесту, організований на великих промислових платформах, призводить до вильоту Ніколая Чаушеску на гелікоптері з будівлі ЦК КПР. Спійманих Ніколая Чаушеску та його дружину було засуджено в терміновому порядку і розстріляно 25 грудня 1989 року. Приблизно 1200 румунів поплатилися життям за відновлення румунської демократії.
Петру Креція був філософом, есеїстом, перекладачем Платона румунською мовою. Глибоко вражений подіями, він написав маніфест 21 грудня 1989 року, напередодні повалення режиму Чаушеску, що був трансльований Радіо Свобода. Маніфест Петру Креції є ілюстративним для трагедій ХХ століття, для найнижчого рівня, якого досягло людство, особливо в комунізмі. Слова Петра Креції, можливо, сьогодні занадто емоційні, але описують трагедію, наслідки якої з часом згасають. Утім вони ніколи не зникнуть з пам’яті документів, тому що такий жах неможливо стерти з історії.
Голос Петра Креції походить з архіву Центру усної історії Румунського радіомовлення, і його слова мають відношення до долі кількох поколінь румунів, але також є попередженням для майбутнього: «Настав кінець століття в Румунії, а разом з ним і неминучий кінець гіркої румунської ери. У неї були такі фальшиві назви, що їх досить перевернути, щоб дізнатися правди. Демонічні царства, які сколихнули не тільки планету, але й визначення людяності, закінчуються муками і кров’ю в кінці цього тисячоліття. Велика криза людського роду, яка знайшла своє вираження в гітлеризмі, сталінізмі та маоїзмі, тепер закінчилася, попри намагання їх наслідників залишатися у все меншій кількості куточків світу. І це незважаючи на кількість наслідувачів і епігонів азіатських, африканських, південноамериканських і навіть європейських їх великих проклятих моделей. Всі вони схожі, говорять і роблять одне й те саме, всі вони кумедні карикатури, жалюгідні маріонетки долі народів. А тепер у тих місцях, де вирішується доля планети, настала їх черга. Ці понтифіки фальшивих релігій стали анахроністами.»
У 1989 році завершилося важке століття, найважче в історії, саме тому, що воно стало найкращим. Зло безперечно не зникне. Але подібно вакцині, яка не лікує, урок минулого може принаймні значною мірою захистити нас від нової ідеологічної чуми.
