Румунські полонені в СРСР після Другої світової війни
До 23 серпня 1944 року, коли Румунія вступила в коаліцію Об'єднаних Націй, зникло близько 165.000 румунських солдатів, більшість з них будучи взяті в полон.
Steliu Lambru, 25.08.2014, 09:23
Кількість румунських військовополонених у Радянському Союзі після Другої світової війни є ще невизначеною. До 23 серпня 1944 року, коли Румунія вступила в коаліцію Обєднаних Націй, зникло близько 165.000 румунських солдатів, більшість з них будучи взяті в полон. Після 23 серпня, радянці роззброєли і взяли в полон близько 100.000 румунських солдатів. За офіційними радянськими джерелами, яких ми повинні розглядати із стриманністю, у 1946 році у радянських концтаборах знаходилися 50.000 румунських полонених.
Історія цих людей, більшість з яких загубилися в неосяжності Радянського Союзу, найбільш ймовірно, не буде ніколи написаною у повному обсязі. Попри те, що історики зараз мають доступ до радянських архівів, величезна кількість документів, деякі з яких все ще повинні бути розсекреченими, ускладнює багато їх роботу. Румунські історики намагаються дізнатися якомога більше про ситуацію румунських полонених в радянських концтаборах, одним з них будучи історик Віталій Вератек, автор книги “Румунські військовополонені у Радянському Союзі. Документи 1941 – 1956 рр”. Він розповів нам з якими труднощами зустрінувся він в архівах у Москві: “На сьогоднішній день ми не можемо визначити точне число румунських військовополонених. В архівних документах про них згадують як про зниклих. Ніхто нічого не знає що сталося з тими людьми, які зникли, перетинаючи річку або впадаючи у воду. Один з моїх колег, з яким я працював над книгою, спробував скласти список загиблих в боях в населеному пункті Ціганка і він сказав мені, що донині не може бути визначена кількість загиблих, взятих у полон або зниклих. Їх віднесено до категорії «зниклі», і ніхто не знає, що сталося з цими людьми. І це тільки у битві на річці Прут. Однак, що сталося в закруті Дону або в битвах на Дніпрі чи під Сталінградом?”
Румунські та інші військовополонені були визначені радянською інтерпретацією міжнародного права як «захопленими» під час конфліктів. Віталій Вератек: “Військовополонені в Радянському Союзі мали інший статус, в цілому відповідно до положень Женевської конвенції 1929 року. Але є й відмінності, маючи на увазі на той факт, що радянська держава була такою державою, що просувала на політичному плані, офіційно, принцип класової боротьби. До офіцерів ставились по інакшому. У Радянському Союзі була інша інтерпретація положення про залучення військовополонених до роботи. Якщо Конвенція передбачає, що увязнені не можуть бути використані у військовій промисловості, Радянський Союз не дотримувався цих правил. До речі, і в нацистській Німеччині було те ж саме”.
Найбільш жорстким режимом у концтаборах була їжа. Віталій Вератек вважає, що, незважаючи на величезний ідеологічний тиск, радянські лікарі стверджували, що із військовополоненими жорстко поводилися: “Дуже багато полонених загинули від голоду. Російські історики приділили цьому питанню дуже велику увагу. Один волгоградський дослідник, др. Сідоров, навіть опублікував величезну книгу про раціон харчування військовополонених під час війни. Він зазначив, що рішення, які були взяті особливо у другій половині 1942 року коштували багато тисячі людських життів. Радянський Союз, який знаходився у дуже складній економічній ситуації, будучи змушений закуповувати велику кількість зерна в США, не міг дозволити собі забезпечити мінімальний раціон для військовополонених. Після того, як число військовополонених масивно зросло, після Сталінградської битви, а також битви в закруті Дону, в перші місяці 1943 року, лікарі склали експертизу. Незважаючи на те, що кожен громадянин Радянського Союзу тремтів перед пролетарським гнівом, були і такі лікарі, які насмілилися сказати, що запланований офіційно харчовий раціон не міг забезпечити військовополоненим нормальне життя. Вони підрахували, що кількість калорій, яку отримували військовополонені, вистачали їм на виживання в стані нерухомості. Однак їх залучали до роботи”.
Життя військовополонених у радянських концтаборах було жахливим. Незважаючи на похмурі перспективи, люди продовжували сподіватися. Віталій Вератек: “Я бачив статистичні дані про кількість загиблих і хворих військовополонених. Але є цікава така статистика утікачів. Поряд з іменами втікачів, в документах міститься інформація про тих, хто був спійманий і тих, хто не був спійманий. Не були спіймані 3,2 % втікачів і більшість тих, хто не був спійманий, були румунами. Постало запитання: чому? Італійська дослідниця намагалася відповісти і вона говорить про так звану румунську мафію серед військовополонених у Радянському Союзі. Це правда, що перша велика група у понад 30.000 військовополонених була складена з румунів, взятих у полон під Сталінградом. Ми також знайшли свідчення цивільних осіб. Одна літня жінка розповіла, що вранці, коли вона проходила попри концтабір, по дорозі до школи, вона зупинялася біля колючого дроту і дивилася як вишикувалися військовополонені. Румуни поклонялися, а німці вказували на них пальцем і хихикали. І тоді я зрозумів, що румуни легше адаптуватися до життя в складних умовах, цим характеризується православний характер. На цьому принципі було знайдено більше розуміння”.
Покоління румунських військовополонених було поколінням жорстокого перетворення румунського суспільства комуністичним режимом, на тлі гуманітарної кризи під час війни. І збитки які понесла Румунія в СРСР її військовополоненими ніколи не були повернуті.
