Тудор Владіміреску

У січні 1821 року в Олтенії, на західній частині Волощини, розпочався повстанський рух, очолений Тудором Владіміреску.

Steliu Lambru, 24.05.2021, 07:44

У січні 1821 року в Олтенії, на західній частині князівства Волощини, розпочався рух з політичними цілями. Повстанський рух очолив Тудор Владіміреску, колишній солдат у російській армії, котрий став купцем, під впливом ідей просвітницького націоналізму того часу. На чолі 5000 людей Тудор Владіміреску прибуває до Бухареста в березні, де пробує втілити в життя ідеї свого часу. Він правив Волощиною протягом майже двох місяців, але в травні Владміреску покидає Бухарест, побоюючись втручання Туреччини. 21 травня 1821 року Тудор Владіміреску був убитий грецькими націоналістами, які звинуватили його у зраді. Цей повстанський рух, який мав місце 200 років тому, довго вважався початком національної емансипації румунської нації.

Але політична ситуація в регіоні була більш складною. Принаймні настільки ж важливим актором був грецький націоналізм, який прагнув незалежності Греції шляхом діяльності революційного товариства Етерія (Братство). Грецький націоналізм мав сильну підтримку з боку Росії, але користувався також підтримкою в румунських князівствах з боку господарів-фанаріотів. Правителі, які починаючи з 1716 року були призначені Османською імперією займати престоли румунських князівств Волощини та Молдови, походили з грецького кварталу Фанар у Константинополі. Саме тому ХVIII століття відоме в історії Румунії як фанаріотське століття, його сприйняття будучи негативним як для жителів тих часів, так і для їх нащадків. Те, що здавалося спільною румунсько-грецькою ціллю, було перетворено у 1821 році на два окремі проєкти, грецький та румунський з різними шляхами виконання.

Разом із істориком Аліном Чупале ми розповімо про хід подій руху, очолюваного Тудором Владіміреску 200 років тому, так як він сприймається сьогодні. Алін Чупале зажадав відмітити суттєвий внесок румунських бояр-патріотів у розпочатті повстання: «Про роль великого румунського національного дворянства дуже мало говорили, а під час комуністичного режиму майже повністю замовчували. Румунські бояри були під впливом просвітницьких ідей, які надходили із Заходу до Балкан через грецьку культуру. Ці ідеї, які асимілювала частина великого дворянства, практично спричинили розрив, помітний особливо наприкінці другої половини XVIII століття. Йде мова про розрив між грецьким національним проєктом і тим, що почав перетворюватися на румунський національний проєкт. Іншими словами, грецький націоналізм, якого підтримували у князівствах господарі-фанаріоти та грецькі бояри стикається з націоналізмом частини великих румунських бояр. Це змусило румунське національне дворянство намагатися знайти рішення для усунення фанаріотів.»

Переваги, які мали греки, не мали румуни та, навпаки. Греки мали політичні, адміністративні та військові можливості у Волощині, а румуни – економічні. Алін Чупале вважає, що Тудор Владіміреску був рішенням, яке знайшло румунське дворянство, рішенням, яке однак не мало очікуваний результат: «Тудор Владіміреску з’являється в цій кон’юнктурі. Це людина дії, у нього був військовий досвід, він воював під час російсько-турецької війни 1806-1812 років, він навіть був нагороджений керівництвом російської армії. Бояри-патріоти запросили його до Бухареста, дали йому гроші, та доручили йому місію поїхати до Олтенії й там організувати, озброїти та повернутися до Бухареста з пандурами, з рядів яких він сам походив. Однак, як тільки він прибув до Олтенії, користуючись своїм авторитетом серед пандурів, він зумів зібрати навколо себе близько 5000 осіб, Тудор Владміреску почав застосовувати рішення самостійно. Він не дотримувався проєкту великих бояр та прибув до Бухареста з все більш чітким наміром заповнити вакуум влади, створений після смерті останнього господаря-фанаріота Волощини.»

Ми запитали Аліна Чупале, яким був спільний інтерес великих бояр та Владіміреску. Ось, що він відповів: «Спільною точкою великих бояр і Тудора Владіміреску було насамперед усуненням фанаріотів. Співпраця розірвалась тоді, коли Владіміреску почав приймати рішення самостійно. Тоді, великі румунські бояри втікають до Брашова та Сібіу, де знаходять притулок, а Владіміреску залишається сам та намагається встановити свій авторитет. У нас є багато документів, які свідчать про його постійні спроби отримати підтримку решти бояр, які залишились в країні, оскільки бояри були єдині, які мали можливість надати йому легітимність, яка була необхідна йому для прибуття до влади.»

Грецький національний рух чекав на велику підтримку з боку Росії. Але тому, що ця допомога не була надана і оскільки армія Владіміреску відокремилась від грецької, ситуація стала заплутаною, і тоді втрутилися турецькі війська. Ми запитали Аліна Чупале, чи можна говорити про невдачу в цьому випадку. Ось, що він сказав: «Події збігаються з грецькою революцією. Після того як Османська імперія отримує запевнення дипломатичними шляхами, що Росія не буде підтримувати грецьку революцію, втрутилися турецькі війська. Цікаво, що ніде не було зіткнень між турецькими військами та пандурами Тудора Владіміреску, а це означає, що метою турецького втручання була ліквідація грецької революції.»

Однак, трагічна смерть Тудора Владіміреску та розвиток подій мали й позитивні наслідки для нащадків. Румунські еліти повертаються до влади у румунських князівствах, вони розроблять більш обдуману майбутню національну стратегію.