Червоний Хрест у Румунії
Червоний Хрест офіційно з'явився в Румунії в 1876 році як гуманітарна організація. Його перший осередок був у будинку Бухарестської лікарні Колця.
Steliu Lambru, 13.01.2014, 11:11
Червоний Хрест офіційно зявився в Румунії в 1876 році як гуманітарна організація. Його перший осередок був у будинку Бухарестської лікарні Колця. Румунський Червоний Хрест отримав бойове хрещення ще перших днів: автомобіль швидкої допомоги, оснащений всім необхідним і в супроводі лікаря та декількох медсестер покинув територію Румунії, щоб допомогти пораненим в сербсько-турецькій війні.
Під час російсько-румунсько-турецької війни 1877-1878 років, війна за незалежність Румунії, Червоний Хрест вже був досвідченою організацією. Серед видатних особистостей Червоного Хреста була королева Марія, дружина короля Румунії Фердинанда I. Фотографія, в якій вона, будучи одягнена в уніформі медсестри, відвідувала лазарети під час Першої світової війни, обійшла весь світ. Метою діяльності товариств Червоного Хреста є солідарність між спорідненими Національними товариствами і захист людського життя та здоровя, запобігання людським стражданням та їх полегшення, незалежно від раси, релігійних та політичних поглядів.
Зі свідчень тих, хто діяв у цій організації, свідчень що зберігаються в Архівах центру усної історії Румунського радіомовлення, ми обрали кілька. Анна Чічо-Поп Біртолан була дочкою Штефана Чічо-Поп, одного з політичних лідерів румунів у Трансільванії. Вона брала активну участь у Червоному Хресті і розповіла нам про кінець Першої світової війни та про атмосферу напередодні створення Великої Румунії: “Під час війни я була уже досить великою. Працюючи в Червоному Хресті я не робила дискримінації. Працювала я у лікарні, де годувала солдатів, яким було ампутовано руки або ноги. Ми робили все можливе, щоб підсолодити їм долю. Так само, разом із іншими жінками, членами Червоного Христа, ми постійно відвідували вокзал і роздавали там гарячого чаю та хліба, випеченого у нас вдома. Моя 14-річна сестра випікала хліб цілодобово разом із жінкою, яка працювала у нашому домі. А також я подумала: що нам ще зробити, ми повинні скласти маніфест. Якби мені довелося мати одну копію цього маніфесту, якого з невимовним ентузіазмом молоді я написала! Пам’ятаю, що я просто-на-просто кинулася до рояля і почала співати “Прокинься румуне!” та “До зброї!”.”
Мірча Карп був офіцером і близьким до американців, які працювали в Червоному Хресті. Перед тим як покинути Румунію, він був заарештований новими комуністичними властями під приводом, що він мав звязки з американцями: “З березня 1947 й до мого арешту, я координував деякими групами, які розподіляли “американські подарунки” у містах Ясси і Васлуй. Слідчі хотіли дізнатися, чи передав я певні секретні інформації від влади США різним членам румунського Червоного Хреста в Васлуй і, особливо, в Яссах. Тут мені вдалося якось задурити їх, кажучи їм лише половину правди і не дав ніякої інформації, тому що сказав, що лише двічі перевозив конверти, які були закритими. Кожного разу, я казав їм, що листи були закритими, і що тому що і я був офіцером, мені не було дозволено відкрити їх. Однак слідчі наполягали далі на тому, що вони знали про те, що ці листи містили інформації чи військові інструкції для Червоного Хреста в Яссах і Васлуй, однак це було брехнею, бо американці не займалися тоді такими справами. Тим більше, що це була місія для надання допомоги населенню регіонів, постраждалих від посухи. Так я нарешті зізнався, що перевозив листи, але сказав слідчим, що ці листи були відкриті у моїй присутності, в Яссах і Васлуй, і що вони містили насправді інструкції про те, як повинні ми розподіляти допомогу з боку США. Не йшлося про шпигунство, саботаж або будь-що інше.”
Олександр Смокіне був політичним вязнем і коли він дістався табору в Магадані на Далекому Сході, йому сказали, що він може відправляти листи до Румунії через Червоний Хрест: “Нас покликали до їдальні. Всі ми були іноземцями: корейці, японці, німці, болгари, серби, угорці, фіни, румуни, громадяни Прибалтики, радянці, греки, перси з Азії. Я сів поруч з мешканцем Бухареста по імені Ласку. Прийшов чоловік, який сказав нам, що ми маємо право написати листа додому, до родини. Для цього, нам дали листівки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Він порадив нам написати батькам. Він сказав нам, і мав рацію, що перш за все про нас повинні дізнатися матері, бо дружини, можливо, забули про нас після всіх цих років. Він дав нам по одній листівці і сказав, що ми можемо писати кожен місяць. Так само, він сказав нам, що ми маємо право отримувати поштові посилки, що можемо отримувати гроші, і показав нам, що ми не можемо отримати зброю, та інші такі речі. Це нас так порадувало, що ми всі прямо там і написали наші листівки. Він зібрав він нас всі листівки. Але так як мене часто переселяли з одного табору в інший, я ніколи не отримав відповідь від дружини і дочки.”
Червоний Хрест в Румунії був одним з проявів гуманітарної солідарності між людьми і народами. Ця організація завжди виконувала свою місію принести промінь світла, розради і надії у важкі часи.
