Інститут технічної документації Румунії
Інституційна історія не завжди є такою ж захоплюючою, як повсякденна історія, як життя особистості або як історія відкриття, що змінило все, що колись знало людство. Інституції зазвичай сприймаються як холодний, деперсоніфікований простір, де влада нав'язує громадянам свій порядок і волю.
Стеліу Ламбру і Христина Манта, 15.07.2024, 07:51
Інституційна історія не завжди є такою ж захоплюючою, як повсякденна історія, як життя особистості або як історія відкриття, що змінило все, що колись знало людство. Інституції зазвичай сприймаються як холодний, деперсоніфікований простір, де влада нав’язує громадянам свій порядок і волю. Але історія інституцій має велике значення для розуміння минулого, адже в їхньому існуванні та функціонуванні знаходять відображення людська творчість та повсякденна рутина, а для деяких людей, які в них працюють, вони навіть є місцями, де вони проводять значну частину свого життя. Люди пов’язані з інституціями, а інституції пов’язані з ними духом пережитого часу.
У Румунії після 1945 року комуністичний режим був встановлений за прямої підтримки радянської окупаційної армії. Це означало руйнування старих інституцій, які вважалися репресивними щодо робітничого класу, спотворення інших і створення нових. Однією з найбільших проблем, з якою зіткнувся комуністичний режим у Румунії, була наявність фахівців, зокрема інженерів, які могли б допомогти перезапустити нову централізовану економіку, керовану комуністичною партією. У той час як частина старої технічної еліти Румунії була кинута до в’язниці з ідеологічних міркувань, нова еліта намагалася надолужити втрачене та ідеологічно відповідати. Так, однією з установ, яка взяла на себе завдання збирати інформацію та готувати узагальнення про стан технологічного розвитку, був Інститут технічної документації Румунії, заснований у 1949 році.
Інженер Ґеорге Анґел був генеральним директором інституту і в 2003 році в інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіо і телебачення згадував про його початки. “Інститут технічної документації Румунії став відомим як один з найкращих інститутів документації та інформації в соціалістичних країнах. Фахівці з багатьох країн приїжджали і обмінювалися досвідом, щоб побачити, як організована робота з інформацією та документацією в Румунії. Крім Національного інституту інформації та документації, існувало 24 інформаційно-документаційних бюро за галузями та сферами, які, у свою чергу, спеціалізувалися на просуванні технічних новин у тій галузі, яку вони представляли.”
Розташований у центрі Бухареста, на вулиці Каля Вікторієй, Румунський інститут технічної документації був головною інформаційно-документаційною установою для інженерів. Установа була скопійована за аналогічним інститутом Радянського Союзу, інституту-гіганта, який мав таке ж призначення. Румунський інститут був оснащений вражаючою колекцією технічних книг і значною колекцією спеціалізованих журналів у всіх технічних галузях. Велика читальна зала вміщувала всіх, хто хотів бути в курсі новин у своїй галузі. Інститут централізував технічні знання, але на рівні кожної галузі та сфери діяльності його також підтримували інформаційні та документаційні бюро. Ґеорге Анґел розповів про роботу інституту: “Робота Інституту та представництв була дуже складною. Йшлося не лише про отримання книжок і журналів, а й про просування їхнього змісту. В Інституті існував цілий ряд відділів, які опрацьовували інформацію на сторінках журналів: від простого повідомлення про існування змісту існуючих журналів, шляхом фотокопіювання їх анотацій та організації їх у кілька збірників, які розповсюджувалися за передплатою серед зацікавлених осіб, до власне опрацювання змісту фахових статей. З їхнього змісту вилучалися відповідні новини і повідомлялися фахівцям у галузі національної економіки.”
Однак, хоча інститут був призначений для інженерів і технічної документації, тут також діяла славнозвісна цензура. Ґеорге Анґел: “Деякі журнали нам не дозволяли роздавати. Їх було не дуже багато, але були журнали, які містили різні статті, що не відповідали політиці партії. І потім, у нас був спеціальний штамп. Він був зареєстрований в канцелярії секретних документів, лежав там, в кабінеті, і доступ до нього був заборонений. Я пам’ятаю, що була книга, написана англійською мовою, присвячена тому загадковому явищу, яке сталося на Уралі. На основі документів, опублікованих у Радянському Союзі в спеціалізованих журналах, англійський дослідник довів, що на Уралі сталася атомна катастрофа, в якій загинуло багато людей. У той час такі речі не були публічними і були оповиті таємницею. Це не було фантазією, людина приїхала з точними документами, опублікованими в Радянському Союзі в їхніх журналах.”
Інститут проводив симпозіуми та конференції, і до 1974 року в ньому працювало кілька сотень документалістів, хороших знавців іноземних мов. Однак у 1974 році дружина Ніколая Чаушеску – Елена Чаушеску, голова Національної ради з науки і техніки, вирішила впорядкувати роботу і скоротила кількість співробітників до 160. Пізніше у 1980-х роках загальна криза в румунському суспільстві сильно вдарила по інституту. Через брак іноземної валюти різко скоротилася закупівля журналів і книг. Ті, хто шукав інформацію, все ще могли звертатися до видань з Радянського Союзу. Криза інституту була системною кризою, яка закінчилася в 1989 році.
