Україна на порозі п’ятої зими повномасштабної війни
Зимовий період 2026–2027 років визначається як один із найскладніших етапів для енергетичної та цивільної інфраструктури України від початку російського вторгнення.
Василь Каптару, 07.10.2026, 07:07
Війна Росії проти України вступає в нову зиму, і цього разу перспективи завершення конфлікту залишаються невизначеними. Через чотири з половиною роки після початку повномасштабного вторгнення лінія фронту на більшій частині своєї протяжності залишається відносно стабільною, тоді як повітряна війна стає дедалі інтенсивнішою. Росія посилює удари по українській енергетичній та цивільній інфраструктурі, а Україна відповідає ударами по російських нафтопереробних підприємствах, паливних об’єктах і логістичних центрах.
Лише у вересні по Україні було запущено понад три тисячі реактивних дронів. Усе це відбувається напередодні холодів, коли стабільна робота енергетики та опалення стає критично важливою для мільйонів людей. Водночас дипломатичні зусилля тривають, хоча поки що не привели до домовленості про припинення вогню.
Саме поєднання ситуації на полі бою, повітряної війни та дипломатичних контактів визначатиме, якою буде ця зима для України. Цієї теми в інтерв’ю нашій радіостанції торкнулися колишній міністр закордонних справ Румунії Тітус Корлецян, доповідач у Парламентській асамблеї Ради Європи щодо звіту про відповідальність Російської Федерації за злочин агресії проти України, та генерал-майор у запасі Дан Греку, голова Асоціації офіцерів запасу Румунії.
Почнімо з фронту. За оцінкою генерала Дана Греку, обидві армії за роки війни суттєво адаптувалися до нових умов. Саме це, на його думку, є однією з причин відносної стабільності лінії зіткнення.
«Обидві сторони пристосувалися до постійних змін», – зазначає Дан Греку, говорячи про використання безпілотників, спеціальних операцій та ударів по тилових об’єктах. Водночас він наголошує на головній асиметрії цієї війни: Росія має більші ресурси. Йдеться не лише про чисельність військ, а й про економічні можливості та підтримку з боку інших держав.
Тому на наземному напрямку ситуація наразі більше нагадує виснажливе протистояння, ніж швидкий рух до вирішального перелому. «На рівні наземних операцій, на тактичному полі, можна безперечно стверджувати, що фронт перебуває у стані застою», – говорить наш співрозмовник.
Але відносна стабільність фронту не означає зменшення інтенсивності війни. Навпаки, дедалі важливішим стає тил. Росія намагається завдати Україні максимальних збитків саме там, де війна безпосередньо впливає на повсякденне життя населення. Дан Греку говорить про поновлення російських атак на енергетичну інфраструктуру.
«Ми є свідками поновлення атак на електроенергетичну інфраструктуру. Причому вони вже вийшли за межі ударів по об’єктах генерації, теплових та гідроелектростанціях і поширилися на опори високовольтних мереж. Безперечною метою цього є породження невдоволення серед населення, рівень життя якого і без того знизився внаслідок агресивних дій Російської Федерації, а тепер погіршиться ще більше. Водночас, незважаючи на розвиток власного виробництва, зокрема безпілотників великої дальності, які можуть долати відстані до тисячі кілометрів, а також на роботу над створенням власних ракет короткого, а згодом і середнього та далекого радіуса дії, включно із зенітними ракетами, Україна дуже потерпає від нестачі засобів протиповітряної оборони. Досі російські дрони з великим успіхом перехоплювали за допомогою власних дронів – тих самих «антидронів». Але з появою та модифікацією російських безпілотників «Герань-4» і «Герань-5» з реактивними двигунами робити це стало значно складніше».
Саме тому потреба України у західних системах протиповітряної оборони та перехоплювачах залишається особливо гострою напередодні зими. І тут військова ситуація безпосередньо перетинається з дипломатією. Чим довше триває війна, тим важливішими стають не лише поставки зброї, а й політичні рішення, здатні створити умови для припинення бойових дій.
Тітус Корлецян наголошує, що дипломатичний процес не варто оцінювати лише за результатом окремої зустрічі. На його думку, йдеться про тривалий процес, в якому поступово має сформуватися необхідна основа для припинення вогню, а згодом і для мирної угоди.
«Ми говоримо про процес, а не про питання, яке можна вирішити протягом кількох днів чи тижнів і одразу отримати результат. Це процес, який розпочався вже давно і триває досі. Потрібен час, щоб досягти критичної маси, яка насамперед означатиме припинення вогню, а потім – мирну угоду з необхідними для національної безпеки України гарантіями. Нагадаю, що зустріч на Алясці між президентами США та Російської Федерації, як бачимо, не дала результатів. Відтоді відбувалися подальші обговорення та контакти. Зокрема, у Нью-Йорку міністр закордонних справ Німеччини зустрівся із Сергієм Лавровим. Очевидно, що з різних боків робляться спроби налагодити діалог і відбувається певний обмін інформацією, адже міністр закордонних справ Німеччини одразу після цього провів переговори зі своїм українським колегою.»
Дипломатичні контакти за участю Сполучених Штатів та інших держав тривають. Відбуваються зустрічі й обмін інформацією між представниками Росії, України та західних держав. Однак поки що ці контакти не привели до домовленості, яка могла б зупинити війну.
Причина очевидна: позиції сторін залишаються далеко одна від одної, насамперед щодо територій, умов миру та майбутніх гарантій безпеки України. Тому дипломатія поки що не замінює військової складової, а радше розвивається паралельно з нею.
Це добре видно і з оцінки Дана Греку. Він вважає, що участь Росії у посередницьких зусиллях поки не свідчить про готовність Москви відмовитися від своїх основних цілей. «А те, що відбувається у рамках переговорів та посередницьких зусиль за участю Сполучених Штатів, іноді Туреччини, іноді Пакистану та інших держав, – участь Росії в цьому все ще є лише для показу», – говорить генерал.
«Те, що ми почули від президента Путіна у промові перед Державною Думою, де його партія «Єдина Росія» вже має найвищий результат після так званої, як її називають деякі західні журналісти, «спеціальної виборчої операції», приводить мене до чіткого висновку, що російська влада абсолютно не зацікавлена припиняти такі дії. Вона дотримується цілей, встановлених на початку агресії – у лютому або ще до лютого 2022 року, – що, по суті, є відображенням російської зовнішньої політики, сформованої ще у 1995–1996 роках».
Попри це сам факт дипломатичних контактів залишається важливим. Навіть за відсутності домовленості переговорні канали дають можливість сторонам обмінюватися позиціями, а посередникам – шукати точки дотику. Водночас реальні перспективи домовленостей багато в чому залежатимуть від ситуації на фронті та від здатності кожної зі сторін продовжувати війну. Для України це означає необхідність одночасно втримувати оборону, захищати енергетику та підтримувати економіку. Для західних держав – продовжувати військову, фінансову та політичну підтримку Києва. І тут важливим стає питання ресурсів.
Дан Греку прямо говорить про російську перевагу в ресурсах, але Тітус Корлецян звертає увагу на інший аспект: Росія також платить високу ціну за продовження війни. Йдеться про людські втрати, економічні проблеми, інфляцію та зростання внутрішнього напруження. «Саме тому потрібна солідарність, насамперед з боку цивілізованого демократичного світу, але дипломатичні зусилля мають тривати і триватимуть. Дозволю собі додати ще одне: існує явна диспропорція ресурсів на користь Російської Федерації. Водночас Росія після більш ніж чотирьох з половиною років платить значну ціну – як у людських ресурсах, тобто йдеться про загиблих військових, так і в економічному плані. Російська економіка не може нескінченно функціонувати в тій моделі війни, в яку її втягнули. Починає даватися взнаки втома. Є втрати, є інфляція, є невдоволення, в тому числі й з боку великих російських економічних гравців, яке поки що не проявляється відкрито. Але я нагадаю вам наступне: ці явища накопичуються, породжують напруження, поки що малопомітні в російському суспільстві. Водночас ми знаємо з історії людства, що жодна імперія не проіснувала вічно і майже всі вони занепали. І не всі розпалися через те, що були переможені ззовні, – причиною найчастіше ставали внутрішні чинники, які іноді були несподіваними».
Чи може ця ціна з часом вплинути на здатність Росії продовжувати війну? Однозначної відповіді немає. Але для України важливо, що західна підтримка залишається одним із ключових факторів її спроможності чинити опір. Йдеться не лише про зброю. Це також системи протиповітряної оборони, боєприпаси, фінансування державного бюджету, відновлення енергетики та політична підтримка. Одночасно Україна демонструє здатність розвивати власний оборонний потенціал. Виробництво безпілотників і можливість завдавати ударів на значній відстані створюють для Росії додаткові ризики. Українські удари по об’єктах паливної інфраструктури свідчать про те, що війна дедалі більше виходить за межі безпосередньої лінії фронту. Однак говорити про перелом або близьке завершення війни лише на підставі цих тенденцій було б передчасно. На фронті зберігається рівновага, Росія має значні ресурсні переваги, а Україна залишається залежною від масштабної міжнародної підтримки.
Ще один вимір війни, про який нагадує Тітус Корлецян, стосується відповідальності за агресію. У Раді Європи триває робота над створенням спеціального трибуналу для розгляду злочину агресії Росії проти України. «Глибинна, фундаментальна ставка полягає не лише в тому, що стосується самої України», – говорить він. На його думку, йдеться про майбутнє міжнародного порядку та здатність міжнародного співтовариства забезпечувати дотримання правил як великими, так і малими державами. Створення такого механізму має не лише юридичне, а й політичне значення. Воно пов’язане з питанням того, якими будуть правила міжнародної безпеки після завершення війни і чи понесе агресор відповідальність за рішення розв’язати війну.
«Ми всі усвідомили, що опинилися в ситуації, коли Хартія ООН фактично не має жодної ваги з точки зору дотримання фундаментальних принципів для такого великого гравця, як Російська Федерація, постійного члена Ради Безпеки ООН. Це створює прецедент, яким можуть скористатися й інші держави в інших ситуаціях. Саме тому виникла необхідність знайти юридичне та юрисдикційне рішення. Ми не маємо можливості знайти таке рішення в Нью-Йорку, на рівні Організації Об’єднаних Націй. Але європейці на континентальному рівні, в межах тієї організації, до якої я також належу – Ради Європи, шукають і знаходять таке рішення. Я переконаний, що вже в досить короткий термін вони запропонують механізм створення спеціального трибуналу для розгляду злочину агресії.»
На цьому тлі дипломатія продовжує залишатися необхідною, але поки що не може гарантувати швидкого припинення бойових дій. За словами Тітуса Корлецяна, «потрібен час, щоб досягти необхідних умов, що дозволять перейти спочатку до припинення вогню, а потім до мирної угоди.
