Барон Георг Льовендаль – буковинський Леонардо да Вінчі
Георг Льовендаль був професором, порадником та другом таких видатних особистостей як Віктор Іон Попа, Раду Беліган, Грігоре Васіліу Бірлік, Нінета Густі, Олег Дановській, Сіке Александреску та інших.
Христина Манта, 11.11.2015, 02:43
Видатний виходець шляхетної родини датсько-норвезького походження, художник Георг Льовендаль народився в Санкт-Петерзбурзі, 10-го травня 1897-го року. Через більшовицьку революцію в Росії 1918-го року, Льовендаль оселився з родиною в Кишиневі, де працював в театрі Буфф, з 1918-го по 1922-ий рр, а потім в Бухаресті з 1922-го по 1926-ий рр. У період 1926-1937 рр. він розгорнув виняткову культурну діяльність в Чернівцях обіймаючи посаду художнього директора Чернівецького Національного театру. Художник, поет, письменник, актор, танцюрист, мим, балетист, режисер, сценограф, акробат та балетмейстер Льовендаль був однією з найбільш комплексних та чарівних особистостей міжвоєнної Буковини. Його заслужено називали художником Буковини, він будучи автором все-охоплюючої художньої типології румунського селянина, творчість яку він поповнював упродовж мандрівок по буковинських селах.
Під натхненням північного експресіонізму, кожен його персонаж містить на обличчі дивні риси внутрішнього всесвіту. Селяни Льовендаля занурені в інтимність власного мовчання. Картина під назвою Мадона Буковини є портретом молодої буковинської селянки Ани Максимець з села Махала, неподалік Чернівців і була намальована у січні 1937-го року. Мистецтвознавці часу писали, що загадкову посмішку цієї молодої жінки можна зрівняти з вже відомою посмішкою Мони Лізи Леонардо да Вінчі. У 1942-му році ця картина, на жаль, згоріла в Кьольні. У 1937-му році через натовп зацікавлених цією картиною людей, що збиралися на бухарестському бульварі Каля Вікторієй перед вітриною музичного магазину Орфей, де її було виставлено, Георг Льовендаль був запрошений до поліцейського відділу і погрожений штрафом, якщо він не відбере з вітрини картину.
У 1996-му році, дочка художника покійна Лідія Льовендаль Папає розповіла в одному інтерв’ю про особистість батька. Вона сказала, що її батько почав малювати ще перед тим як ходити. Він був балетистом та актором ще у 18 віці на сцені санкт-перерзбурзького імператорського театру, де працював поряд з такими видатними танцюристами як В. Ніжинській. Барон Льовендаль був піонером сценічного мистецтва в Румунії, автором першої мобільної сцени в Чернівецькому національному театрі в 1926-му році. Поставив на сцену, теж в Чернівецькому театрі першу науково-фантастичну п’єсу в Румунії РУР Карела Капека, незабаром після світової прем’єри у Празі. У цій виставі Льовендаль зобразив та змайстрував для сцени штучні супутники і навіть літаючі об’єкти, з цієї нагоди вперше в словнику румунської мови з’явилось слово Робот. Георг Льовендаль є автором відомої завіси Чернівецького національного театру. З 1918-го по 1945-ий рр. він був сценографом в численних театрах Румунії, та одним з просувачів авангардистського театру. У театральному сезоні 1929-1930 рр. він встановив інший рекорд, ще неперевершений до тепер, здійснивши особисто декори для 38-ох театральних вистав для всіх національних громад Чернівців.
Георг Льовендаль був професором, порадником та другом таких видатних особистостей як Віктор Іон Попа, Раду Беліган, Грігоре Васіліу Бірлік, Нінета Густі, Олег Дановській, Сіке Александреску та інших. Він був одним з ініціаторів Бухарестського музею Села, захисником буковинських монастирів. У 30-ті роки він найняв майстра для ремонту даху церкви монастиря Сучевіца. Особистість періоду доби Відродження, художник відмовив посаду художнього радника та сценографа Нью-Йоркської метрополітенської опери, щоб залишитись в Буковині. Через шляхетне походження, про сім’ю Льовендаль не згадували під час комуністичного періоду, коли вся родина страждала через це. Про нього не згадали ані автори книги ”Румунське мистецтво – сучасне та новітнє, Василь Дрегуц та Васіле Флоря, що вийшла друком у видавництві ”Meridiane” у 1982-му році, ані автори ”Малого енциклопедичного словнику”, що з’явився в 1986 році. Лише буковинський книжник Еміль Сатко, працівник буковинської Бібліотеки ”I. G. Sbiera”, присвятив йому у 1984-му році статтю у книзі ”Мистецтво Буковини. Спадщина художника зберігається його онукою Аріадною Аврам – засновницею і головою Фонду Льовендаля у Бухаресті.
