Буковинець Євген Максимович

Місто Чернівці має багато визначних місць, пов'язаних з конкретними подіями, а також з життям і діяльністю конкретних осіб, які стали надбанням європейської, а також світової історії і культури.

Христина Манта, 14.10.2015, 00:38

Місто Чернівці має багато визначних місць, пов’язаних з конкретними подіями, а також з життям і діяльністю конкретних осіб, які стали надбанням європейської, а також світової історії і культури. У самому центрі стоїть одна з перлин міста з елементами романського стилю – церква Св. Параскеви, будівництво якої завершилося 1863 року. У 1890 році через недбалість одного з церковних служителів у церкві виникла пожежа, яка знищила інтерєр і частину іконостасу. До відновлення останнього причетний відомий буковинський художник Євген Максимович. Про нього і розповім я вам сьогодні.

Народився майбутній художник 10 лютого 1857 року у Вашківцях у родині православного священика. Приналежність юнака до мистецтва, а особливо його причетність до справ церковних, визначив дід по материнській лінії. Костянтин Луческу був референтом у Чернівецькій консисторії, займався пошуком здібних художників, які б могли оздобити новозбудовані кафедральний собор та резиденцію митрополитів у Чернівцях. Невідомо, коли у нього виник задум стосовно внука, якого опікував, проте після закінчення середньої школи Євген Максимович переїхав у Відень і склав вступні іспити до Школи красних мистецтв (1876), не маючи, як розповідають архівні матеріали, до цього особливого бажання. Та, ймовірно, спрацювали гени невідомих предків або надто заімпонували методи навчання у провідних професорів Вурцінгера, Айзенменгера, Леопольда Міллера, а може, вплинуло знайомство з видатним представником німецького академізму Ансельмом Фейєрбахом. У будь-якому разі, талант художника й дослідника відкривався у молодому митцеві щоразу більше. Окрилений, він збирався опановувати навчання в інших мистецьких школах Мюнхена й Парижа, але у 1883 році через хворобу діда був змушений повернутися на Буковину і працювати професором реального ліцею у Радівцях, нині в Сучавському повіті, Румунії.

Після навчання отримав запрошення для роботи в Буковинській консисторії – за протекцією відомого художника Епамінонди Бучевського, який на той час шукав собі заміну, бо був похилого віку. Кращої кандидатури, як молодий Євген Максимович, з яким Бучевський познайомився ще під час свого проживання у Відні (1882 р.), де передав йому багато таємниць техніки живопису, було важко шукати. Минув час і хворий Епамінонда Бучевський запропонував митрополиту Сильвестру Мораріу свого наступника – обдарованого молодого художника, який у Відні справив на нього дуже добре враження. Після смерті Бучевського у 1891 року Євгена Максимовича призначили на його місце, передали майстерню, а в 1893 р. мистець виборов право на створення монументальної роботи у митрополії Буковини, приуроченої ювілею митрополита Силвестра Мораріу – мецената, художника, засновника митрополичої друкарні.

Консисторія боролася проти того, щоб храми оздоблювали дилетанти. Вважала, що такою відповідальною справою мали займатися фахівці, бажано з академічною освітою. Одним з таких митців і був Євген Максимович. Крім дозволу на розписи храмів, художник консисторії став дослідником унікальної буковинської храмової архітектури та мистецтва, займався питаннями історії формування іконографії візантійського живопису. Адже ще під час свого навчання у Відні він вивчав історію мистецтв, мав можливість відвідувати австрійський музей, слухати лекції відомих дослідників. Така підготовка дозволяла подивитися на старожитності з наукової точки зору, спонукала до пильної уваги юнака до буковинського храмового будівництва. Про це свідчить поїздка художника в Радівці, де в околицях багато монументальних споруд. Тут він робив ескізи, копії та записував свої міркування, наслідком яких стала стаття Наші храми про стан збереження та будівництво нових культових споруд.

Своїми публікаціями автор продовжив дослідження чеського архітектора, автора споруди резиденції митрополитів Йозефа Главки, консерватора і професора Карла Ромшторфера, історика Франца Вікенгаузера. На жаль, творча спадщина художника Євгена Максимовича дотепер сповна не досліджена, особливо через знищення розписів, фресок у храмах. Проте збереглися деякі живописні полотна, архівні джерела, мистецькі журнали, які містять ілюстрації, дослідження самого Євгена Максимовича, і публікації про нього. Вони дають підставу говорити про митця як про визначну особистість свого часу, яка ще чекає належного вивчення майбутніми дослідниками.

Мистецький доробок Євгена Максимовича невеликий за обсягом, утім цікавий і своєрідний. Окрім робіт на релігійні теми, у творчій спадщині художника збереглися портрети та картини з життя буковинських селян. Зокрема, в Чернівецькому краєзнавчому музеї експонуються полотна художника Два румуни (1907 р.), Портрет молодої дівчини, Штефан Великий (1905 р.). Помер Євген Максимович 27 квітня 1928 року в чернівецькій лікарні і був похований у Чернівцях.

За матеріалами:

– стаття в журналі “Доба, №45 (573), 8 листопада 2007 року, автор Галина МАТВІЇШИН, мистецтвознавець, заввідділом Чернівецького обласного центру з питань культурної спадщини;

http:/www.doba.cv.ua, від 12 лютого 2012 року, автор статті Оксана Драгомирецькій, науковий співробітник Чернівецького краєзнавчого музею