Валило

Випрати білизну, у наші дні, це дуже просто. Нам потрібно зібрати забруднені речі, закинути їх у пральну машинку й натиснути кілька кнопок. Однак, як люди прали одяг сто років тому?

Ana-Maria Cononovici, 21.01.2020, 04:41

Випрати білизну, у наші
дні, це дуже
просто. Нам потрібно зібрати забруднені речі, закинути їх у пральну
машинку й натиснути кілька кнопок. Однак, як
люди прали одяг сто років тому?

Відповідь зазвичай знаходимо в
музеях. Наприклад, у Національному музеї села Дімітрія
Густі, в Бухаресті, де виставлене валило принесене
з н.п. Борлова, Караш-северінського
повіту (південний захід Румунії). Валила виготовляли з
дерева і керовані гідравлічною енергією. Стародавнього походження, валила використовувались
переважно в районах із сприятливими для цього
природними умовами, а саме з
високодебітними водними джерелами, які не
замерзали би у зимовий період. Установка
будувалася з дубового, букового та
вільхового дерева. Цей музейний експонат
був побудований у першій чверті ХХ століття.

І можливо ви не
повірити, але таке валило можна знайти у повіті Алба, в
домашньому господарстві родини Іоани та Мірчі Аврама, в селі
Нижня Добра. Цій установці вже 101
рік і вона й досі працює. Іоана Аврам розповіла нам, як можна
користуватися цією пральною машиною, без миючих засобів та без електрики: «Тут
ставимо забруднені речі, обертаємо і залишаємо їх тут, щоб вода на них падала гуркотом
протягом двох днів. Ми використовуємо валило для миття ковдр, килимів та
покривал. Гірська вода найкраща. Моя свекруха колись казала, що снігова вода
дає найкращі результати. Навесні снігова вода, яку також називаємо «білою водою»,
дуже хороша для прання».

Валило – характерна установка для
підкарпатських регіонів. Складовими цього механізму є: дерев’яне зубчасте
колесо, горизонтальна вісь та два або більше число молотків. Конструкція
виконана з балок, а дах покритий черепицею. Дерев’яна діжка є невід’ємною
частиною валила і має форму усіченого конуса, з невеликою основою, зануреною в
землю. Вона виготовляється з дощок, скріплених одна до одної на внутрішній
стороні двох круглих «кілець»: одна внизу, у напрямку до малої основи, а інша,
вгору, у напрямку до основи. Вода з гуркотом падає у жолоб, що розташований вище,
викликаючи обертання вставлених туди речей, як цього робить сучасна пральна
машина.

Мірча Аврам успадкував цей механізм від свого батька: «Перш за все є два
молотки, як ми їх називаємо. Ми піднімаємо їх, потім опускаємо, ставимо килимки
в котел і підпалюємо його дровами аби нагріти
воду до 37 до 40 градусів за Цельсієм. Потім
ми активуємо колесо і залишаємо його
працювати близько два-три
дні».

Мірча Аврам й досі зберігає записи
про інвестицію зроблену його предками 101 рік тому:
«Це саме ті витрати, зроблені моїм батьком. Він отримав
банківський кредит, ось відсотки на півроку. Думітру
Панфілою він сплатив за камінь 820, Томі за віз -
500, тощо. За це
платили податок і все».

Загалом на той час сплачено
19.608 лей. Слід також сказати, що установку було внесено до спадщини повіту Алба.
Мірча Аврам вміє ремонтувати цей механізм: «Найчастінше
ремонтую дерев’яну діжку куди гуркотом падає вода. Час від часу я повинен змінювати боки, які
викликають її обертання. У 1994 році я змінив вісь,
головне колесо діаметром 130 см і котел, де ставимо тканини,
я змінив після 2006 року. Дубове дерево було привезено з
району Медіаш».

Валило – це не просто місцева
екзотика, а справжній помічник у господарстві для місцевих мешканців.