Мистецтво для всіх
Ми щодня бачимо системні проблеми, з якими стикаються люди з інвалідністю — від фізичних бар’єрів і відсутності адаптованих послуг до соціальної ізоляції. І тому, як суспільство ми маємо чітку місію: розвиток доступності у всіх сферах життя.
Ана-Марія Кононовіч і Христина Манта, 28.04.2026, 05:56
Ми щодня бачимо системні проблеми, з якими стикаються люди з інвалідністю — від фізичних бар’єрів і відсутності адаптованих послуг до соціальної ізоляції. І тому, як суспільство ми маємо чітку місію: розвиток доступності у всіх сферах життя. Піти в кіно або театр – це радість, яку, на жаль, у нашій країні не всі люди можуть відчути. Однак нещодавно розпочався цілий процес забезпечення доступності фільмів, що виходять у прокат.
Більше про це розповідає Ліджія Соаре, культурний менеджер Асоціації Animest, перекладач аудіовізуальних матеріалів із понад 20-річним досвідом організації кінофестивалів: «Оскільки ми прагнемо, щоб фільми та події нашого фестивалю були доступними для якомога більшої кількості людей, і щоб наше запрошення, адресоване всім, було щирим, ми почали думати, як саме можемо це зробити і хто саме є тими людьми або категоріями глядачів, до яких ми не можемо дістатися або яких не можемо запросити до кінотеатру через певні бар’єри. Кілька років тому я почала навчатися на аудіовізуального перекладача, спеціалізуючись на перекладі для людей з вадами слуху. Потім я виявила, що вже існують методи та дослідження, які проводяться протягом кількох десятиліть, і в деяких країнах вони вже застосовуються, хоча на даний момент таких країн небагато».
У Європі не існує єдиного стандарту з цього питання. Наша співрозмовниця розповіла, як розпочався міжнародний проект за участю п’яти країн — Чехії, Словаччини, Словенії, Румунії та Хорватії, — завдяки якому ця ініціатива поширилася й на незрячих глядачів: «Паралельно з тим, що ми почали робити в Animest, завдяки нашій співпраці з Французьким інститутом у Бухаресті, з’явилася можливість співпраці в рамках міжнародного, європейського проєкту під назвою «Кіно без бар’єрів», який реалізується з 2024 року. Це означає, що в ньому беруть участь п’ять європейських країн, п’ять кінотеатрів у п’яти країнах, де щомісяця відбуваються покази фільмів, адаптованих, насамперед, для людей з вадами слуху та зору. І паралельно ми реалізували ці проекти у співпраці зі школами для дітей з вадами слуху та їхніми вчителями, щоб зрозуміти, чого саме вони потребують. А конкретно, щоб фільм був доступним для людей з вадами слуху, його слід супроводжувати спеціальними субтитрами, які називаються описовими, оскільки вони передають не лише діалоги, а й відповідні звуки, шуми або ім’я того, хто говорить, коли це не очевидно з кадру, тобто якщо б ви не чули, не знали би, хто бере участь у розмові, щоб можна було дивитися фільм без бар’єру слуху. Однак, оскільки для дуже багатьох глухих у нас, але не обов’язково у нас, рідною мовою є не розмовна мова країни, а мова жестів, то ми почали інтегрувати у фільми, які ми готуємо, переклад на румунську мову жестів. Це означає, що ми співпрацюємо з перекладачами мови жестів, які завдяки нашим проєктам почали спеціалізуватися на перекладі фільмів: вони записуються у студії, їхній переклад редагується, і перекладач фактично стає частиною фільму».
І в кінозалі під час такого кінопоказу глядачі з вадами слуху та ті, хто чує, можуть дивитися фільм разом. Ліджія Соаре, менеджерка з питань культури Асоціації «Анімест», продовжила: «Для незрячих глядачів існують певні методи: класичний метод називається аудіоописом. Це означає, що є голос, який розповідає про те, що відбувається у фільмі, коли персонажі не розмовляють або немає відповідних звуків. Конкретно, існує така спеціалізація, людина, яка може бути аудіовізуальним перекладачем, яка навчається робити аудіоопис, пише цей текст, щоб незрячі або частково зрячі особи могли стежити за фільмом. А після консультації з незрячою людиною, яка скаже тобі, чи ти правильно врахував всі деталі, адже саме вони найкраще можуть оцінити, чи добре складено опис, вона записується голосом актора, редагується, синхронізується з фільмом і формується в пакет, щоб глядач у кінозалі міг почути і цей опис».
Опис можна прослухати або через бездротові навушники — звук запускає кіномеханік одночасно з фільмом, — або за допомогою програми на мобільному телефоні. Зрозуміло, що зараз головна мета полягає, звичайно, у розширенні культурної пропозиції, адже, незважаючи на всі ці заходи, нерівність у можливостях все ще залишається дуже великою. Ліджія Соаре: «На початку року ми провели тренінг із фестивалями з Північної Європи, які також прагнуть цього. Чому? Тому що ідея культурної доступності починає краще відображатися і в законодавстві, але є стільки інших пріоритетів, що нам доводиться докладати чималих зусиль, щоб це реалізувати. Але люди дивуються. Гаразд, кажуть вони, але чи це все, що потрібно глухим чи сліпим людям? Їм потрібні й інші речі, але культура якимось чином є приводом для спілкування, що може вирішити й інші проблеми. Адже у нас уже є глухі та незрячі діти з Бухареста, які відвідують кінотеатри, і для них стає цілком природним вимагати двомовної культури та підходу в соціальному житті. Давайте піднімемо тривогу і за допомогою культури продемонструємо, що такі потреби існують і що ці люди потребують індивідуального підходу на всіх рівнях діяльності. Недостатньо, щоб це було лише у кіно, вони повинні мати доступ також до танцю, театру, опери, а не лише культури такого типу та музеїв, щоб мати з чого вибирати. Я, людина, яка чує, маю цю розкіш — вибирати, куди мені піти. Вони ж поки що не мають великого вибору».
А це означає, що коли ми кажемо, що на показі раді всім глядачам, це справедливо незалежно від їхніх сенсорних порушень.
