Традиційне млинарство… тільки в оповіданнях
Сто років тому діяло 367 селянських гідравлічних установок лише у верхній частині басейну річки Муреш, але до наших днів збереглися лише три, які знаходяться в етнографічних музеях з міст Регін та Сібіу.
Ana-Maria Cononovici, 02.02.2021, 07:00
Сто років тому діяло 367 селянських гідравлічних установок лише у верхній частині басейну річки Муреш, але до наших днів збереглися лише три, які знаходяться в етнографічних музеях міст Регін та Сібіу. Науковому досліднику відділу етнографії та народного мистецтва Муреського повітового музею Дорелу Марку вдалося виявити не лише млини, але й дворучні пилки, вихори, палиці, вовняні гребінці та інші, які він включив у своє дослідження: «Традиційна технічна цивілізація та селянські промисловості. Гідравлічні установки в районі Муреша в середині ХХ століття».
Від нього ми дізналися про роль мельника в житті села. Дорел Марк розповідає: «З цим ремеслом, яке після багатовікової практики стало справжньою селянською промисловістю, можна ознайомитися у великих румунських музеях просто неба, таких як Музей Астра в Сібіу, Музей села ім. Дімітрія Густі в Бухаресті, Музей Марамуреша в м. Сігету Мармацієй. У нашому повіті в місті Регін, де представлені ці свідчення цивілізації та традиційної культури, якими є гідравлічні установки, виставлені не тільки млини, але й дворучні пилки, преси, та інші традиційні установки, які на жаль, стали легендою і залишились у спогадах наших бабусь і дідусів про ці великі технічні досягнення, що свідчать про велику винахідливість селян, і часто ці великі технічні витвори можуть стати уроком для великих сучасних інженерів.»
Від невеликих ручних молотарок у Середньовіччі люди подумали використати силу водних течій та з часом створили водні млини, які швидко розвинулися, спочатку у боярських господарствах, але з часом селяни також отримали право володіти млинами. На території нинішнього Муреського регіону, а також в долині річки Тирнава Дорел Марк виявив чимало цікавих фактів: «У 1956 році, коли тодішня Державна рада управління водами здійснила інвентаризацію діючих млинів, у цій частин Румунії діяли 400 млинів, (…) 236 – з гідравлічним колесом, 55 – з двома колесами, 5 – з 3 колесами. Але, крім цієї статистики, млинарство слід розглядати не лише як економічне явище, а й як соціальне, оскільки мельник мав дуже важливу роль у сільській громаді минулих часів. (…) У багатьох домогосподарствах існували справжні комплекси традиційних технічних установок, в тому сенсі, що завдяки тим самим жолобам, по яких вода надходила на лопаті колеса млина, працювали невеличкі пилорами, де селяни обробляли деревину, розпилюючи деревину на дошки, балки, крокви, рейки для будівництва, приводили в рух, вихори, преси, створювали приводи для молотарок, січкарень, олійниць та інших приладів. Отже, крім того, що млин забезпечував населення пшеничним та кукурудзяним борошном для повсякденних потреб ці комплексні прилади забезпечували все домогосподарство.»
Млинарський механізм, що складався з двох жорен, одного нерухомого та одного рухомого, мобільного, виконував роль обертання та подрібнення зерна пшениці або кукурудзи. З рухом вертикального валу оберталося верхнє, рухоме жорно, нижнє жорно не рухалося, подрібнюючи зерна пшениці чи кукурудзи. Над жорнами був кіш для зерна, а борошно висипалося в спеціальний відсік. За допомогою сепаратора або гвинта рухомий камінь піднімали чи опускали і, залежно від висоти, отримували бажаний помел. Вертикальні колеса передавали енергію механізмам через вісь із шестернею і, зазвичай, через приводні ремені, зроблені зі шкіри, а потім з гуми.
Млинарі мали сумну долю в комуністичний період, коли їх оголошували куркулями, переслідували, а їхнім дітям забороняли поступати у вищі навчальні заклади. Таким чином традиція млинарства мало-помалу стала історією. Етнолог і науковий співробітник Муреського повітового музею Дорел Марк замислюється над можливістю розширення досліджень у інших регіонах Румунії, скрізь, де існувала традиція використання гідравлічних джерел енергії, де існували мельники, як окрема соціальна категорія в межах громади.
Дорел Марк каже, що результати його дослідження можуть бути навіть використані в туристичних цілях. «Було б чудово, якби туристи мали можливість ознайомитися на власні очі з технікою помелу пшеничного чи кукурудзяного борошна, кукурудзяної крупи, або як працюють олійниці, технікою прання вовняних тканин у спеціальному вихорі, лише завдяки цій відцентровій силі, без синтетичних миючих засобів, без забруднення навколишнього середовища. Хто знає, можливо, в майбутньому етнологи будуть більше залучені до таких проєктів з відродження деяких ремесл, адже є такі ініціативи осіб, які все ще цінують традиції, які прагнуть відновити деякі ремесла, але повинні враховувати те, що це слід робити за допомогою науковців, аби зберегти їх автентичність, в тому числі технічну.»
З часом млини та млинарство змінилися, адаптувалися до нових реалій, а після 1990 років у багатьох селах з’явилися механізовані електричні млини, що використовуються сільськогосподарськими виробничими кооперативами. Й оскільки домашній хліб печуть все рідше і рідше, навіть сільські домогосподарства все менше використовують млин для подрібнення пшениці або кукурудзи і більше для годівлі тварин.
