Історія криниць-журавлів

Сьогодні ми запрошуємо вас у подорож казковими дорогами села, перша документальна згадка про яке датується 1551 роком...

Ana-Maria Cononovici, 01.06.2021, 06:18

Сьогодні ми запрошуємо вас у подорож казковими дорогами села, перша
документальна згадка про яке датується 1551 роком, у документах, в яких воно згадується
як «Poiana Păuneşti/Поляна Павичів». У ті часи мешканці села були вільними селянами,
які зайняли навколишні пагорби.

Отже мова йде про село Пеунешть, розташоване на північному сході повіту Вранча,
неподалік межі з повітом Бакеу, на лівому березі річки Карекна. Тут є унікальне
в країні місце – у самісінькому центрі села у периметрі не більше 2500 квадратних
метрів знаходяться 30 криниць-журавлів. Місцеві жителі досі використовують криниці-журавлі
з цеберками, котрі є гордістю цього населеного пункту, оскільки були зроблені з
гострої потреби у воді у селі, розташованому на декількох пагорбах, де ґрунтові
води залягають дуже глибоко.

Мер села Пеунешть Гьоргє Попа розповів нам історію тутешніх криниць-журавлів:
«Криницям-журавлям у селі Пеунешть понад 100 років і вони були викопані на
замовлення найзаможніших місцевих жителів. Дві-три заможніші родини зібрались і викопали криниці
в центрі села. Саме з цього почалася історія та назва села Пеунешть. Кажуть, що
в минулому один боярин десь тут біля криниць загубив своїх павичів і теж тут
було знайдено найбільше джерело води. Люди приїжджали на запряжених волами або
кіньми возах, набирали у дерев’яні бочки воду, яку використовували у
господарстві. Криниць було набагато більше, але зараз їх близько 30. Ми
розробили проєкт з їх консервації і наразі чекаємо відповіді. Говорили навіть з
міністром, він був на місці. Йдеться про колишнього міністра регіонального розвитку
Йона Штефана, який прислав до нас ще одного державного секретаря з Міністерства
культури, і зараз ми сподіваємось таки здійснити захисні та конструктивні роботи, які запобігатимуть руйнації криниць.
Так само маємо проєкт
асфальтування, який знаходиться на стадії техніко-економічного обґрунтування.»

Кажуть, що перша криниця належала диякону Йоніце Кір’яку. Так само місцеві
жителі з покоління в покоління передають розповіді про те як колись люди
прокидалися вночі і приходили до криниць на запряжених волами або кіньми возах.
Вони чекали у черзі, аби набрати воду для тварин, але й для власного
споживання. Потім з’явились виноградники і люди брали воду для їх зрошення. Мер
села також розповів, що кожна криниця з журавлем названа на честь того, хто її
побудував. А відтак люди знали, що йдуть по воду до криниці «Думана», «Бербеча»
або «Іфріма». Місцеві жителі вважають криниці спадщиною від батьків та дідів,
тому, наприклад, криниця Бербеча сьогодні знаходиться в найкращому стані і це
тому, що їх предки перед смертю просили не залишати криницю занедбаною. «Ми розчищаємо
колодязі, доглядаємо, білимо вапном, наводимо порядок навколо. Раніше люди
робили кришки, але їх утримання в належному стані вимагає дуже великих грошей. Вони
побудовані заможними місцевими родинами як наприклад;: Цабурашь, Бербеч, Дума,
Мургоч, Іфрім. Але користувались ними усі. Люди носили воду в дерев’яних бочках
до 86-88 років, брали воду додому та наповнювали свої ємності.»

Однак мер с. Пеунешть Гьоргє Попа висловив своє
незадоволений тим, що люди все п’ють воду з цих колодязів, хоча вона не придатна
для пиття: «Зараз село підключене до системи водопостачання. На кожній криниці
ми писали, що воду пити не рекомендовано, але люди все одно використовують її
для тварин. Корови, коли проходить повз криниці, п’ють воду з корит для напування
тварин.»

Окрім потреби у воді, ще одне пояснення, дане
місцевими жителями для будівництва колодязів, полягає в тому, що звичаєм цього
місця було будувати чи ремонтувати колодязь чи джерело води через 40 днів після
смерті людини. Біля цих джерел води споруджували придорожні хрести або ставили ікони.

Багато іноземців приїжджають в Пеунешть, щоб побачити ці унікальні твори, але
проєкт музейної реставрації цих криниць все ще чекає на схвалення. Як би там не
було, цей район гарний і привітний, сказав Гьоргє Попа: «Село Паунешть – це
великий і гарний населений пункт, з численними пагорбами, з долиною річки Карекна.
На обох берегах річки почали робити будинки для відпочинку, на одному березі
Пеунешть, а на іншому – село Мохорита. Краєвиди дуже гарні.»

Ми також дізналися, що раніше, на свята усі мешканці села збиралися навколо
криниць, а священники освячували воду.