Дві виставки художника Штефана Килці
Кінець 2021 року приніс дві одночасні виставки видатного румунського художника майже восьмидесятирічного віку Штефана Килці - «Блакитна межа» у Бухаресті та «Скловаріння. Наближення до ремесла» в Яссах...
Ion Puican, 08.01.2022, 06:14
Кінець 2021 року приніс дві одночасні виставки видатного румунського
художника майже восьмидесятирічного віку Штефана Килці – «Блакитна межа» у
Бухаресті та «Скловаріння. Наближення до ремесла» в Яссах, північно-східна
Румунія. Дві сторони однієї людини – художника і скляра, майстра ручної обробки
скла, способом вільного видування. Випускник школи образотворчого мистецтва у
класі великого румунського майстра Корнелія Баби, Штефан Килця називає себе художником
неба, а критика відносить його живопис до жанру фантастичного реалізму. Основні
порушені ним теми – острів, політ, ієратичні герої, християнські символи.
Про виставку «Блакитна межа» та пропозицію до відвідувачів розповів куратор
Владімір Булат: «У Бухаресті маємо компактну виставку, невелику, але дуже
насичену з усіх точок зору. Наприклад, в обмеженій кількості картин художник представляє
півстоліття своєї творчості. Звісно, йдеться про задум не художника, а куратора,
тобто я спробував показати цю послідовність і турботу художника Штефана Кильці про середовище проживання, про те, що означає
житло, що означає будинок. Він показує нам певний масштаб місця проживання, певний
розмір екзистенційного одягу, а саме помешкання. Раніше люди будували стільки,
скільки їм було потрібно. І Штефан Килця прагне зберегти це у своїх картинах.
Можу сказати, що слово «межа», яке я використав у назві виставки, стосується контуру. Насправді це стосується лінії,
межі, переступивши яку ти майже перестаєш бути людиною. Це те, що я мав на увазі,
коли використав слово «межа». А блакитний колір є типовим для трансільванського
села, фактично він відображав румунство
в Австро-Угорській імперії. У сільській місцевості селяни фарбували фасади
своїх будинків у блакитний колір, щоб показати, що вони румуни. Це свого роду
адміністративна частина блакитного виміру. Коли Штефан Килця та його дружина, архітекторка Лівія Килця, перебудовували
свій будинок у селі Шона (центр Румунії), вони повернулися до цього прадідівського
блакитного кольору, який знайшли всюди в перших шарах фарби на фасадах старих
будинків. Цей блакитний колір він спробував відродити всюди, закликаючи інших
селян зробити те саме. Тобто його власний будинок фактично став своєрідним естетичним
проєктом, який він повертає у рідне село. Село, яке він колись покинув і в яке
повернувся. А повернувшись він зосередився на глибинному корінні, спробував
повернути цілий світ, від того, як люди будували та фарбували свої будинки, до
того, як вони одягалися, що їли, як поводилися та взаємодіяли один з одним,
фактично демонструючи гармонію, незнищенну між світом і людиною. Здається,
сьогодні нам потрібно шукати природні основи суспільного життя, які існували в
минулому і майже забуті зараз. Штефан Килця є, передусім, виразником величезної
громадської, естетичної та художньої свідомості. Він виражає свої погляди і
почуття як художник, але він говорить набагато більше, ніж може сказати
звичайний художник, інший ніж Штефана Килця.»
Владімір Булат розповів про художнє натхнення Килці, про вплив в його живописі,
а також про те, як художник відтворив світ рідного села на своїх полотнах:
«Олтенські села сьогодні досить сумні. А Штефан Килця зумів, наприклад, вирізаючи фасади, вирізати
шматок неба у формі будинку. Село – це не просто купа будинків, де люди живуть
якось безособово як у містах, де кожен заходить
у свою квартиру в багатоповерхових будинках, у великому місті, де
спостерігається максимальна деперсоналізація. Село
має функціонувати як єдиний організм. Тому, наприклад, Штефан Килця відновив у
селі кузню, а на будинках, які зараз реставруються, а потім фарбуються
блакитною фарбою, у певний момент розміщують металеві деталі, які
виготовляються там, у кузні, яку він відродив у серці села. Перш за все, треба розуміти, що Штефан Килця
– художник, а художник народжується не в пустелі і лише несповнена людина
вважає, що завжди переписує історію мистецтва. Наприклад, Штефан Килця має щось
з голландського живопису. Його творчість потрібно розглядати в контексті й
якось з історичної точки зору. Тут, на виставці, те, що було обрано, є певним
чином вирізкою того, над чим він працював у 2021 році, а також представлені картини, якими я показую послідовність певних
тем.»
Матей Килця, син художника Штефана Килці, так само художник і куратор
виставки «Скловаріння. Наближення до ремесла» в Яссах, розкрив концепцію, яка
породила виставку-данину старовинним скляним майстерням: «Вона представляє проєкт,
над яким ми працювали разом цього року, проєкт, який ми планували багато років
і який відважилися представити, що починається з його натюрмортів та його розповідей
про скляний посуд у його батьківському будинку у звичайному південно трасільванському
селі. І ось ми зібрали колекцію з 20 картин, на яких зображені вази, предмети
пізньосередньовічного скляного посуду, що є результатом
зусиль докладених упродовж минулої весни та влітку, зрозуміти ремесло і зробити
першу спробу відтворити або відновити це ремесло. На виставці
представлено майже 150 таких скляних виробів. Склоробство було поширене в
основному в Трансільванії, завдяки тамтешній знаті і тому, що вона була
частиною Габсбурзької імперії. Пізніше ці традиційні скловарні збанкрутіли через
виникнення фабрик і механізованих процесів, через ідею конвеєрної роботи, яка
виникла на заводі Форда, яка змінила спосіб виготовлення скла і таким чином виникло
промислове виробництво скла. Поява газу, залізниці, все змінило спосіб роботи і,
раптом, ці майстерні, що припускали величезну фізичну витривалість стали
збитковими, і тому значною мірою було втрачено це ремесло.»
