Три сібіуські прем’єри на МТФС 2016
Три прем'єри Національного театру ім. Раду Станки в місті Сібіу, представлені на цьому тижні під час мікросезону, можна буде побачити і на ХХІІІ-му Міжнародному театральному фестивалі в Сібіу.
România Internațional, 28.05.2016, 08:35
Три прем’єри Національного театру ім. Раду Станки в місті Сібіу, представлені на цьому тижні під час мікросезону, можна буде побачити і на ХХІІІ-му Міжнародному театральному фестивалі в Сібіу.
Вистава Звичайні люди Джаніни Кербунаріу була створена в рамках проекту BeSpectACTive!, за фінансової підтримки програми Європейського Союзу Творча Європа, в якій Сібіуський Національний театр бере участь з 2014 по 2018 рр. Проект об’єднує вісім активістських організацій Італії, Англії й Румунії, європейських країн з різними реаліями й законодавствами в цій галузі. Шість акторів втілюють в життя на сцені вісім історій.
У виставі Звичайні люди як глядачі, так і актори переживають особливий театральний досвід, – каже актриса Офелія Попі: Це інше відчуття, з моменту, коли ти читаєш текст і до власне виконання ролі відповідальність немов подвоюється. У всякому разі, я, актриса, відповідальна по відношенню до героя, до мене, до моєї професії та до публіки. Але той факт, що є людина у плоті й крові, яка дійсно пережила й переживає й далі на своїй шкірі цю драму, піднімає тебе, дає тобі силу й ти відчуваєш, що треба розказати його історію, але в той же час робить тебе відповідальним й дуже сильно навантажує.
Звичайні люди – це вистава, яка змушує задуматися. По її завершенню не можна вийти із зали байдужим. Офелія Попі: Кожен розуміє, що хоче після перегляду вистави, але на мій погляд мова йде про довіру своєму інстинкту і своєму почуттю справедливості. І про уміння стати менш зрілим, навіть якщо це звучить трохи дивно. Тому що я зіткнулася з таким способом мислення тоді, коли почала зріти і, коли сказала собі, що світ, в якому ми живемо, не є ідеальним. Навіщо претендувати на справедливість в цьому світі? Треба виживати й жити серед людей, які не обов’язково є чесними. І це роблю я. Працюючи над цією виставою, я зрозуміла, що, насправді, правильно думала на самому початку. І що з часом людина поступово втрачає сміливість, знаходить аргументи не бути коректною. Чомусь люди перестають чекати коректності від інших. І це не добре. Мені здається, що ця вистава саме про це, про вибір: опустити голову, відвернутися і брехати собі, що ти чесна людина?…
Офелія Попі є володарем призу ім. Херольда Ангела на Міжнародному фестивалі з Единбургу за роль Мефістофеля у виставі Фауст , режисера Сільвіу Пуркерете в 2010 році.
Інша сібіуська прем’єра, яка буде представлена на Міжнародному театральному фестивалі, є вистава 20 листопада за романом Ларса Норена. Це вистава Єуджена Жебеляну, де головну роль виконує є молодий актор Алі Дяк. Текст оснований на реальній історії нападу 20 листопада 2006 року в місті Эмсдеттені, коли молодий 18-річний юнак, Себастіан Боссе, відкрив вогонь у своїй колишній школі і поранив багатьох людей, перш ніж покінчити життя самогубством. Твір Ларса Норена має в основі цей реальний випадок, є документальною вигадкою про зруйноване життя молодого виснаженого хлопця.
Актор Алі Дяк працював разом з режисером Єудженом Жебеляну і над перекладом тексту на румунську мову: Коли я прочитав його уперше, він здався мені дуже жорстоким, дуже радикальним. Він був дуже жорстоким самим по собі, для цього навіть не треба було нічого робити… Потім я спробував зрозуміти цього хлопця, побачити і його точку зору. Звичайно, завжди після такого випадку повсюди кажуть, щоб він був божевільним. Люди не знають, що за два роки до того він був зразковим учнем. Дуже цікаво, що за кілька місяців до цього, в серпні, він написав на кількох форумах з психології та психіатрії, просячи про допомогу. Навіть тоді над ним сміялися. Я спробував разом із Єудженом Жебеляну зробити так, щоб Себастіан не був антипатичним людям. Глядач не повинен покинути виставу з тією ж ідеєю чи враженням, як і люди після перегляду новин. Для мене він був і став ще більш важливим, тому що це важливе послання: до чого можна дожитися, що чого можуть призвести зловживання й непотрібне насильство, а також те, що слово може поранити більше, ніж ляпас, може залишити набагато глибші рани в душі.
Творці вистави 20 листопада хочуть, щоб історія молодого німецького юнака Себастіана Боссе була для публіки лише відправною точкою. Алі Дяк: Я хочу, щоб вистава почалася від нього у подальших розмислах: що можу зробити я? Я не можу змінити систему, але можу почати з незначних речей. Можу почати з того, як я виховую своїх дітей, спробувати змусити їх зрозуміти, що те, як чинять, не гаразд. Навіть якщо вони не згодні з Себастіаном, мені б хотілося, щоб, повертаючись додому вони подумали про те, що ці речі насправді сталися і, що можуть зробити вони, аби такі випадки не повторювалися. Почати з невеликих кроків і подумати про те, що можуть зробити вони для того, щоб цей світ став більш-менш кращим місцем..
Вистава Морой режисера Александру Дабіжи за текстом з румунського фольклору й написана Кетеліном Штефанеску й Адою Міля, говорить про те, як видно звідси, з цієї частини світу, доріжки між <по цю> й <по ту> сторону. …Ми все більше віддаляємося від наших померлих, дуже швидко забуваємо їх. (…) Я вважаю, що недобре віддаляти їх. (…) Гадаю, що світ по ту сторону природно нас лякає через простий факт, що ми не можемо його контролювати, – каже режисер Александру Дабіжа в одному інтерв’ю. Проте, і незважаючи на присутність ідеї смерті у виставі Морой є сміх. І тут багато сміються! Розповідає актор Національного театру ім. Раду Станки Адріан Матіок: Це вистава, в якій я граю з надзвичайним задоволенням і яку публіка приймає з надзвичайним задоволенням! Це вистава, яка дивує, яка не відпускає глядача ні на мить, яка постійно додає щось нове. Це послідовність випадків, міфології, запахів, їжі… людей! Йдеться про людей, про нас, про людей, які виростили нас. Людей, які вірили в Бога, але вірили і в дивних істот, які піклувалися про їхній сад і, які іноді заповнювали їхні комори кукурудзою… Це вистава про історії, які розповідали нам дідусі й бабусі, а ми лякалися, коли полум’я свічки кидало на стіни дивні тіні, коли вимикався електричний струм … Про це йде мова у виставі…
