Брехня про економіку за часів комунізму
Поширена брехня була визначальною рисою комуністичного режиму. У його випадку навіть не можна враховувати той рівень публічної брехні, який існує в будь-якому типі суспільства та політичного режиму.
Стеліу Ламбру і Христина Манта, 29.06.2026, 06:28
Поширена брехня була визначальною рисою комуністичного режиму. У його випадку навіть не можна враховувати той рівень публічної брехні, який існує в будь-якому типі суспільства та політичного режиму. У всіх своїх проявах вона досягла найвищих меж, які коли-небудь існували. Те, що робило комуністичну брехню всесильною, — це страх, який вона поширювала: її не можна було відкрито заперечувати, не наражаючись на серйозні ризики для свободи та життя як самої людини, так і її близьких.
Комуністична брехня була грубою й агресивною, вона суперечила реальності. А брехня щодо економічних показників та рівня життя окремої людини й суспільства в цілому не поступалася їй. Насправді брехня про економіку та рівень життя була природним наслідком відсутності свободи загалом. Однією з одержимостей комуністичної ідеї була командна економіка, а одним з ворогів – економічна свобода. Від грубо сфальсифікованих статистичних даних і гучних заяв про прискорений розвиток країни до заперечення відчайдушного економічного стану та дефіциту, з яким боролися румуни, брехня про економіку та рівень життя охоплювала весь спектр. Втім, саме загальна економічна криза комуністичних режимів призвела у 1989 році до їхнього краху.
Парадоксально, але суспільна пам’ять зберегла брехню комуністичного режиму в умовах демократії, коли суспільство знову стало вільним. У сучасній Румунії існує та сама практика поширення брехні, що й до 1989 року, — практика, яка зустрічається в усіх колишніх комуністичних суспільствах. Історик Космін Попа з Інституту історії імені «Ніколае Йорга» Румунської академії наук, автор досліджень і монографій про економіку румунського комуністичного режиму, пояснює парадокс виживання брехні часів комунізму, яку перейняли й нові покоління румунів, народжені після його повалення: «Було б дуже просто сказати, як брехали за часів комунізму: всі брехали. Але я не думаю, що ми зрозуміли б, чому брехні комунізму зберігаються й досі, чому вони сильніші, ніж будь-коли, і чому вони й надалі формують суспільство та суспільну мораль. Тому я спрямував свої зусилля на раціоналізацію, бо помітив, що тут ми маємо справу з кумулятивним механізмом брехні. Це радикалізація брехні. Є історик, Ганс Моммзен, який багато писав про Голокост і який говорить про кумулятивну радикалізацію рішення про Голокост. Тобто все почалося з однієї ідеї, а через радикалізацію та взаємодію із зовнішніми подіями дійшло до остаточного рішення про Голокост, таким, яким воно було закріплено у другій половині 1942 року. Те саме відбувається й у комунізмі».
Космін Попа також визначив, що саме зробило режим Чаушеску ще більш відразливим з точки зору публічної брехні: «Комунізм — це ідеологія, приречена на успіх, приречена на прогрес. Однак те, що надзвичайно яскраво вирізняє румунський комунізм, — це те, що йому завжди вдавалося уникати дилеми саморефлексії. Це був би один із сценаріїв — коли ти зупиняєшся й дивишся, що сталося. Другий сценарій, який обрали румунські комуністи, полягав у прийнятті стратегії непогрішності, тобто в переконанні, що ми все зробили правильно. Усе, що йшло не так, слід було приписувати зовнішнім чинникам, постатям, які вже відійшли у минуле, померли чи були усунені з посад. Але загалом провал списували на зовнішній вплив. Ця стратегія «непогрішності» дозволила досягти чогось принципово важливого, а саме — значно уповільнити антикомуністичне налаштування суспільства. У цьому кумулятивному механізмі йшли від однієї брехні до іншої, дедалі радикальнішої, аж поки саме суспільство не почало приймати режим, жити в своєрідній органічній змові з ним. Це з багатьох точок зору пояснює стрибок успіху, що стався після 1989 року».
Космін Попа визначив сім типів брехні, що існували до 1989 року і які сьогодні набувають популярності як серед старшого покоління, схильного до ностальгії, так і серед молодого, більш інтелектуального покоління: брехня про економічну незалежність Румунії, брехня про вестернізацію та лібералізацію режиму, брехня про економічну модернізацію, брехня про егалітаризм, брехня про співпрацю інтелектуалів з режимом, брехня про відновлення буржуазних культурних цінностей, брехня про «доброго» Чаушеску та його згубне оточення. До них можна додати й інші, такі як брехня про патріотизм «Секурітаті» — репресивного апарату. З семи типів брехні щонайменше чотири пов’язані з економікою. Космін Попа наголосив, що ці брехні стали тоді фундаментальним елементом індивідуальної та суспільної поведінки людей у комуністичній Румунії, який успадкувала й посткомуністична Румунія: «Таким чином, виникла індустрія брехні, до якої додалася корупція. Чому? Тому що пропаганди недостатньо, пропаганди разом із репресіями недостатньо, щоб таке суспільство могло функціонувати. Потрібно ще щось, ще один інгредієнт, який робить це суспільство прийнятним і робить брехню прийнятною для тих, хто в ньому живе. І це «щось» — це корупція. Ця корупція надає суспільству сили для функціонування, створює системи цінностей, формує суспільну мораль і, зрештою, створює своєрідний природний симбіоз між режимом і суспільством».
Однак брехні комуністичної Румунії вже не можуть нікого обдурити: навіть якщо сьогодні вони в моді, вони залишаються тим, чим були. Адже правда завжди сильніша і рано чи пізно випливає на поверхню.
