Друкована преса у Румунії після Другої світової війни

Румунські ЗМІ у ХХ-му столітті пройшли крізь всі можливі ситуації, від свободи до цензури або придушення. Найсерйозніші порушення свободи преси, а також прав людини, мали місце в період з 1945 по 1989 роки, тобто в роки комуністичного режиму.

Steliu Lambru, 28.03.2022, 06:30

Румунські ЗМІ у ХХ-му столітті пройшли крізь
всі можливі ситуації, від свободи до цензури або придушення. Найсерйозніші
порушення свободи преси, а також прав людини, мали місце в період з 1945 по
1989 роки, тобто в роки комуністичного режиму. Після 1945 року, ледве уникнувши
цензури фашистського режиму, через кілька років свободи новий режим запровадив ще жорсткішу цензуру. Але навіть за того режиму були журналісти, які
намагалися зробити свою справу якнайкраще, виходячи з принципів, за якими працюють
ЗМІ.

Дорел Доріан був журналістом з кінця Другої
світової війни і писав статті майже для усіх видів газет і журналів. У 1997
році він розповів Центру усної історії Румунського радіо про те, яке місце займали
газети в будинку його батьків. «Мене захоплювала преса задовго до того, як я обрав журналізм.
Газети були святими для мене та моєї родини. Я не знав, як їх друкують. Від
батька я навчився, що не варто вірити усе, про що пишуть газети, хоча, казав
він, якщо вмієш читати між рядків, і якщо журналісти мають добрі наміри, правда
виходить на поверхню. Це стало своєрідною метою мого життя, я був переконаний,
що мушу шукати «слово що каже істину». Це була моя молодість, час великого духовного зростання, незважаючи
на деякі помилки, які я усвідомив пізніше. Це була інвестиція, святий вклад в
ідеали, які здавалися мені єдиними й останніми: соціальної справедливості,
звільнення й моральної відмінності, утвердження цінностей. Я вірив у всі ці
речі, вірю в них і сьогодні, хоча тривалий час дорога, якою я йшов, виявилася хибною.»

Молодий Доріан почав писати у 1945 році, коли
йому було 16 років. Але незабаром він зрозумів, що має зробити вибір між пристрастю
та повсякденними реаліями. «Влітку 48 року ціла низка особливих обставин – я не
знав, скільки можу заробляти й чинити опір, у мене була сім’я, яка потребувала
моєї допомоги – змусили мене вирішити обрати інженерією. Я дуже добре
розбирався в математиці, в абстрактних речах. Поступив у Політехнічний
інститут, Факультет енергетики, який закінчив у 53 році, але продовжив писати в
тогочасній пресі, був одним із найпопулярніших журналістів: писав оповідання,
замітки, репортажі. Але щойно після завершення факультету, я поїхав у долину
річки Жіу і згодом став керівником технічного та електричного відділу першої
великої теплоелектростанції в Румунії.»

Після вторгнення радянських
військ в Угорщину в 1956 році Доріан помітив зміни у ставленні преси: від
попереднього революційного підйому вона переходила до нудності та огидності. Він
навів приклад журналу «Viața
studențească/Студентське життя», в якому працював. «Я побачив, що преса
почала сіріти, що було багато речей, які я відчував під контролем, це була дуже
пряма і помітна політизація на кожному кроці. І ми зрозуміли, що йдеться про щось
інше після ’56-го, що це була репліка для студентства. Мушу зізнатися, що цим і був
журнал на початку. Після випуску другого номера розгорівся великий скандал у
пресі щодо питань, які порушує Студентське життя. Це була серйозна дискусія з
високим ризиком на рівні Центрального комітету, дискусія під керівництвом
самого Чаушеску, в якій брали участь Леонте Реуту та Петре Георге. Нас всіх
викликали аби сказати чого ми хочемо, що ми збираємося робити в житті, як ми
прийшли до того, що зробили, чи вважаємо себе просвітленими.»

Доріан вирішив обрати новий вид друкованої преси, більш технічний. «Іон Ілієску, який
тоді вже був секретарем ЦК Компартії, запитав мене, що можна зробити, щоб знову
залучити молодих людей, які, як відомо, були втрачені. Я сказав йому з великою
щирістю, що те, що я думаю і бачу, це аматорський технічний журнал, який би запропонував їм щось професійне, нове хобі. Так виник журнал «Tehnium». І
після трьох років роботи як у журналі «Ştiinţă şi tehnică/Наука і Техніка», так
і в «Tehnium», вони значно підвищили свою якість. Президент Академії Дрегенеску
запитав мене, чи не хотів би я перейти на роботу у відомий науково-популярний
журнал. Тоді він очолював газету «România liberă/Вільна Румунія», до якої була прив’язана
газета «Magazin». І я прийняв цю пропозицію. Треба
сказати, що паралельно я загравав з іншими виданнями, також багато писав для
журналу «Femeia/Жінка». Я писав під псевдонімом Доріна Петку і відповідав
читачкам. Вони завжди хотіли зустрітися з Доріною Петку, але ця зустріч з
Доріною Петку була недопустимою за жодних обставин.»

У 1989 році румунські ЗМІ,
передусім друкована преса, знову змінилися, бо часи змінювалися. Це був момент,
який призвів до урізноманітнення джерел інформації, яке ми маємо досі.