Повалення румунського комунізму та його жертви

Хоча однаково був встановлений в Центральній та Східній Європі, комунізм розпався по різному. До першої категорії належать Польща, Угорщина та Чехословаччина, в яких комунізм був видалений без насильства та людських жертв,...

Steliu Lambru, 21.12.2020, 03:03

Хоча однаково був
встановлений в
Центральній та Східній Європі, комунізм розпався по різному. До першої категорії
належать Польща, Угорщина та Чехословаччина, в яких комунізм був видалений без
насильства та людських жертв, до другої категорії – Німецька Демократична Республіка та
Болгарія, де насильницькі прояви були обмеженими, а до останньої категорії належить Румунія, де комунізм був повалений
насильством та
жертвами. Ситуація колишньої Югославії,
найкривавіший крах комунізму, – є особливою справою із значно більшими наслідками.

1142 загиблі, 3138 поранених та 760 заарештованих- це кривавий підсумок, який залишив за собою режим Чаушеску. За ті 30 років, що
минули з 1989
року, коли займалися дослідженнями про румунську революцію,історики шукали пояснень для
того, аби зрозуміти, чому Румунія була
особливою у порівняні з іншими країнами Центральної та Східної Європи. Ми запитали історика Драгоша Петреску, професора
факультету політичних та адміністративних наук Бухарестського університету, чи, маючи на увазі
те як виглядала Румунія у 1980-х роках, можна було підозрювати, що зміна режиму
супроводжуватиметься насильством: Постфактум простіше аналізувати, але є
декілька
елементів, які показують нам одне, шляхом порівняльної політичної теорії: це проста істина. Ті
комуністичні режими, що були незалежними або намагалися бути незалежними по
відношенню до Москви,
жорстоко позбулися комунізму. І не йдеться тут лише про Румунію, але й про Албанію та Югославію. У Югославії, очевидно, розлучення
від комунізму продовжилося громадянською війною та
етнічною чисткою, там відбулися абсолютно
жахливі речі.

Насильство було складовим
елементом комунізму, і деякі режими, нечисленні, змогли
відмовитися від нього. Інші, однак, ні. Такою була ситуація Румунії. Драгош Петреску має два пояснення того, що
сталося в грудні 1989 року в Румунії: Я думаю, що є два основні елементи, які
можуть пояснити цей насильницький вихід Румунії з комунізму, а також Албанії та
Югославії. Щодо Румунії, то вона була керована монолітної правлячою елітою. Не забудьмо, що у листопаді 1989 р., на XIV з’їзді Комуністичної
партії Румунії, Чаушеску був одноголосно переобраний, хоча тоді було дуже зрозуміло, що
комунізм був повалений у Польщі, в Угорщині, у колишній Східній Німеччині та що
ситуація не була кращою в Чехословаччині. Однак румунські комуністи,
проявляючи опортунізм
та колективне підпорядкування, вирішують переобрати Чаушеску. А це показало, що тут не було фракції реформаторів,
так як було в Болгарії, наприклад, де одразу ж після повалення Берлінської стіни, Тодора Живкова було
замінено прибічником Горбачова, колишнім міністром закордонних справ Петром Младеновим.

Іншим поясненням кривавої
румунської революції було наявність незалежної політики щодо Москви. Так звана
незалежність від центральної влади, представленої Радянським Союзом, означала,
що такі лідери, як Чаушеску, дозволяли собі протистояти будь-чому, що надходило
від радянського керівництва. Для Чаушеску початком нехтування Москвою була дата
21 серпня 1968 року, коли румунський лідер засудив вторгнення в Чехословаччину військ
Варшавського договору з метою повалення реформаторського режиму Олександра
Дубчека. Драгош Петреску: Другим поясненням є ця незалежність від Москви,
яку Чаушеску проявляв разом з правлячою елітою починаючи з моменту 21 серпня
1968 року, його харизматичного моменту. Чаушеску мав свою годину слави тоді,
коли йому вдалося отримати в Румунії чогось неймовірного: легітимізувати
комуністичну партію в очах населення. Але це була не справжня легітимація, а
легітимація, заснована на певному консенсусі між населенням та лідером. На той
час мало місце зростання життєвого рівня в Румунії, румунам було дозволено
виїжджати за кордон починаючи з 1967 року, міжнародного року туризму, коли
законодавство щодо закордонних поїздок стало гнучкішим. Тут можна сказати
більше, але напевно, у Румунії справи відбувалися інакше, ніж в інших країнах.

Лозунг невтручання у
внутрішні справи піднесений до рівня принципу закордонної політики Ніколае Чаушеску
змусив Румунію ще більше зануритися в ізоляціонізм. Орієнтація Румунії до третього світу, закриття кордонів, повернення до сталінізму 1950-х
років та
денонсація реформ, ініційованих радянським лідером Михайлом Горбачовим, призвели
до того, що
ніхто більше не
міг втрутитися, коли економічний і духовний стан населення Румунії досягли неймовірних меж. Драгош Петреску: Незалежність від
Москви та
монолітність партійної еліти змусили Чаушеску думати, що він може робити все,
що завгодно, у себе вдома. І перше, що він зробив, коли в Тімішоарі спалахнули акції
протесту, було дати наказ стріляти справжніми боєприпасами, воєнними. Потім послідувала операція перевезення
тіл революціонерів
із Тімішоари до Бухареста для спалення. Це нам дуже чітко показало, що шанси на
те, щоб Румунія ненасильницько розлучилася із комунізмом, були дуже малими.

У грудні 1989 року
комуністичний режим Ніколае Чаушеску в Румунії гучно і бурхливо розпався. А
жертви були ціною, яку румунам довелося заплатити, щоб вийти з порочного кола
диктатури.