Підпільна діяльність РКП
Нові держави, що виникли після 1918 року, вживали заходів проти екстремізму та для захисту своїх кордонів. Королівство Великої Румунії, також витвір Версальської системи, вжило жорстких заходів для викорінення екстремістських проявів, які загрожували його існуванню та функціонуванню.
Стеліу Ламбру і Христина Манта, 09.12.2024, 08:44
Закінчення Першої світової війни не тільки не заспокоїло розпалені душі, які її спровокували, але й розпалило нову лють і одержимість, а екстремальні рішення вважалися найбільш прийнятними. Так лівий і правий екстремізм, комунізм і фашизм, жахливі породження війни, стали домінувати у свідомості багатьох людей. Однією з особливостей Великої війни було те, що ні переможці не могли радіти своїй перемозі, ні переможені не відмовлялися від реваншу. Потрібна була Друга світова війна, щоб руйнівна енергія була вичерпана.
Нові держави, що виникли після 1918 року, вживали заходів проти екстремізму та для захисту своїх кордонів. Королівство Великої Румунії, також витвір Версальської системи, вжило жорстких заходів для викорінення екстремістських проявів, які загрожували його існуванню та функціонуванню. Понад 100 років тому, 6 лютого 1924 року, ліберальний уряд на чолі з Іоном І. К. Бретіану прийняв закон про юридичні особи, який оголосив екстремістські організації поза законом. Двома основними організаціями, проти яких було спрямовано закон, були ультраправа Націонал-християнська ліга оборони, заснована в 1923 році, та ультраліва Румунська комуністична партія, заснована в 1921 році. Архітектором закону, від якого він отримав свою назву, був міністр юстиції Георге Г. Мирзеску, юрист і мер міста Ясси у воєнні роки.
Якщо крайні праві переосмислили себе в 1927 році у формулі Легіонерського руху і змогли діяти легально з публічним успіхом наприкінці 30-х років, то крайні ліві, агентура Москви в Румунії, залишалися забороненими до 1944 року. Наприкінці Другої світової війни, після того, як Радянський Союз окупував Румунію і привів до влади КПР, нечисленні члени цієї партії стали претендувати на славу як члени забороненої організації. Їх називали «нелегалами», і це були як ті, хто сидів у в’язницях, так і ті, хто, переховуючись, на волі, виконував вказівки з Москви.
Одним з оголошених поза законом був Іон Біке. В архівах Центру усної історії Румунського радіомовлення зберігається інтерв’ю з ним від 1971 року, в якому він розповідає, як у квітні 1944 року, за допомогою деяких людей з адміністрації, комуністичні бойовики втекли з тиргужіуського концтабору, де утримувалися деякі з них: «Партії вдалося встановити тісний зв’язок між бойовиками на волі та бойовиками у в’язницях і концтаборах. Вона опинилася в складній ситуації. У той час як гітлерівські війська отримували удар за ударом, партійна робота всередині країни посилювалася. Зв’язок між комуністами всередині концтабору і за його межами здійснювався через звичайних людей, які виконували певну роботу в адміністрації табору. Наприклад, були жінки, які після розформування концтабору поїхали в різні місця країни і в Бухарест. Це були жінки, які користувалися довірою комуністів, вони були носіями записок, листування між ув’язненими та комуністами і комуністами, які проживали на волі».
Антон Мойсеску також був нелегалом і в 1995 році розповів про свою діяльність до і під час війни: «Раніше я займався нелегальною партійною діяльністю, працюючи на заводі і зі своїм справжнім прізвищем, відомим усім, але невідомим як партійний активіст чи активіст Комуністичного молодіжного союзу. Цього разу, однак, мені довелося змінити також прізвище і ніде не показуватися, щоб ніхто з наших агентів не зустрівся зі мною, інакше мене негайно заарештували б. І так жив я у конспіративному домі, робив свою роботу вночі, на збори і засідання виходив тільки вночі. Мене розшукували, але органи держбезпеки ніде не могли мене знайти».
Антон Мойсеску також згадав про засоби до існування, які мав нелегал: «Ми жили за рахунок допомоги столичного активу. Люди збирали для нас якісь гроші, тому що нас було небагато, не так багато людей опинилося в такій ситуації. Інші партійці та однодумці збирали для політв’язнів, я теж цим займався, через «Червону допомогу»: одяг, продукти харчування, гроші. Ми передавали їм те, що збирали через їхніх родичів, відправляли до в’язниць. Вони також збирали й для нас. У нас був безпечний будинок, де ми могли жити, нам зазвичай не треба було нічого винаймати, у нас не було будинку на своє ім’я. Це був будинок однодумця, де ми зупинялися на деякий час. Якщо щось виглядало підозріло, ми йшли до іншого однодумця і так далі. Весь час ми перебували в конспіративних будинках, невідомих службі безпеки, з людьми, які також не були відомі як активісти, а були лише нашими прибічниками».
Період, протягом якого КПР працювала підпільно, між 1924 і 1944 роками, був періодом, коли румунська держава консолідувалася із законодавчої, адміністративної, політичної та економічної точок зору. А закон Мирзеску був тим інструментом, за допомогою якого екстремізму, як правому, так і лівому, не було дозволено підірвати розвиток держави, яка заплатила важкими жертвами за те, що вона досягла.
