Радянізація Румунської академії

Радянізація сильно вдарила по румунських установах, в тому числі на Румунську академію, засновану в 1866 році.

Steliu Lambru, 11.12.2023, 06:17

Наприкінці Другої світової війни
радянська влада встановила в усіх країнах, де була присутня Червона армія,
політичний режим, що копіював режим СРСР. Цей процес називався радянізацією або
комунізацією, коли політичне панування Комуністичної партії забезпечувалося
апаратом фізичних репресій і плановою економікою. Румунії також історично
не пощастило пережити цей тип режиму в період між 1945 і 1989 роками.

Радянізація сильно вдарила по
румунських установах, в тому числі по Румунській академії, заснованій у 1866
році. Понад 80 років Румунська академія приймала найкращих румунських та
іноземних вчених. Однак режим, встановлений 6 березня 1945 року, розпустив попередню
академію 9 червня 1948 року Декретом № 76 та створив нову установу – Академія
Румунської Народної Республіки, пізніше Академія Соціалістичної Республіки
Румунія, доступ до якої був обумовлений ідеологією комуністичного режиму.
Наслідки були надзвичайно суворими: 100 членів Академії були виключені та
маргіналізовані. З цих 100 – 33 академіки, які мали звання міністра, були
заарештовані, 20 з них ув’язнені до в’язниці Сігету Мармацієй, яку також
називали «в’язницею міністрів», де 6 з них згодом і померли.

Андрея Добеш є дослідницею Меморіалу
жертвам комунізму та опору в колишній в’язниці Сігету Мармацієй. Вона
представила кілька історій загиблих там науковців, одним з яких був випадок
історика Александра Лапедату. Через біль, спричинений шлунковими захворюваннями
та відсутність медичної допомоги у в’язниці, Лапедату покінчив життя
самогубством, повісившись 30 серпня 1950 року у віці 73 років. «Александру
Лапедату був заарештований в ніч з 5 на 6 травня 1950 року. Під час обшуку в
його будинку було вилучено три записники з номерами телефонів, книгу з історії
США, суму грошей, годинник, дві пари окулярів, гаманець з особистими
документами та браслети. Серед вилучених речей не було матеріалів, що
представляли інтерес для Секурітатє. У складених навесні 1950 року списках
колишніх міністрів з 1918 по 1945 роки, які мали бути заарештовані, про
Александру Лапедату було зазначено наступне: «хоча і не був відкрито активним, він
був запеклим ворогом комуністичного режиму».»

Подібна доля спіткала і Георгія Ташке,
економіста і професора, міністра промисловості і торгівлі в 1932 році. Андрея
Добеш розповідає: «Георге Ташке був заарештований у ніч з 5 на 6 травня 1950
року, коли йому було 75 років. Наступного дня його доставили до Сігету Мармацієй,
де, не витримавши умов ув’язнення, він помер 12 березня 1951 року. Історик
Константін Джуреску, який був ув’язнений в Сігеті протягом 5 років і 2 місяців,
згадував у своїх спогадах про пневмонію як можливу причину смерті Ташке, на
тлі жахливих загальних страждань. Колишній адвокат і заступник державного
секретаря Александру Попеску-Нечешть також згадував, що чув, як той стогнав
вночі у своїй камері.»

Одним з найвідоміших румунських
істориків ХХ-го століття був візантиніст Георге Бретяну. Ув’язнений у Сігеті,
він помер у 1953 році за нез’ясованих обставин у віці 55 років. Історики досі
не знають, чи помер він від ударів по голові, туберкульозу, чи покінчив життя
самогубством, перерізавши собі вени на шиї. «Що стосується Георге Бретяну, то
він зазнав жорстоких нападок у прокомуністичній пресі вже восени 1944 року. 15
серпня 1947 року, посилаючись на існування обставин, що вимагали його безпеки,
він був змушений жити у своєму будинку в Бухаресті, де був встановлений пост
спостереження і на нього було накладено низку заборон. Він був заарештований
вранці 6 травня 1950 року, а 7 травня був ув’язнений у сігету-мармацькій в’язниці.
Константін Джуреску також розповідає у своїх спогадах про випадок, який стався
перед смертю Бретяну. Джуреску впізнав голос Георгія Бретяну у великому дворі.
Він не міг бачити, що відбувалося на вулиці, але чув глухий стукіт. Коли його
вели до камери, Джуреску почув ще один удар, схожий на ляпас, який
супроводжувався лайкою. Єпископ Іоан Плоскару повідомляє, що охоронці за день
до його смерті змусили Бретяну руками прибирати свинячий гній з подвір’я.»

Єдиним академіком, який постав перед псевдо судом, був Юліу Маніу. Він не
втратив віри в Бога за ґратами,
а майбутній кардинал Александру Тодя сповідав його востаннє, – каже Андрея Добеш. «11 листопада 1947 року він був засуджений до довічного
ув’язнення за звинуваченням у державній зраді. З військового училища в Бухаресті, де
проходив суд над ним, його перевели до в’язниці в Галаці, а 16 серпня 1951 року
– доставили до Сігету-Марамацієй. Великий Маніу був у дуже важкому стані, майже паралізованим, а журналіст Ніколає Карандіно доглядав за
ним до останніх хвилин його життя.»

Академіки, які вижили у в’язницях, продовжували жити у
злиднях,
соціальному занепаді та під постійним наглядом міліції. Їх регулярно затримували і допитували. Але нащадки
не забули їх і в 1990 році відновлена Румунська академія знову прийняла їх до
своїх лав.