Румунська революція після 29 років
29 років тому Румунія визволялась разом з іншими країнами Центральної та Східної Європи від тиранії комуністичних режимів і повернулася до демократичної нормальності, яку вона втратила наприкінці Другої світової війни.
Steliu Lambru, 31.12.2018, 02:27
29 років тому Румунія визволялась разом з іншими країнами Центральної та Східної Європи від тиранії комуністичних режимів і повернулася до демократичної нормальності, яку вона втратила наприкінці Другої світової війни. У Тімішоарі, Бухаресті, Яссах, Клужі, Брашові, Сібіу та інших містах румуни вийшли на протести за свободу та права. Це був чудовий момент цього покоління, яке завершувало століття терору, масових вбивств та болю. Ті, хто брав участь у масових протестах астрального 1989 року, вимагали від своїх імен, їхніх попередників, тих, хто більше не міг говорити, всіх померлих без могил права на гідне життя.
В останні дні 1989 року люди з ентузіазмом брали участь у народженні нової Румунії. Поетеса Ана Бландіана була однією з перших інтелектуалів, які виступили на румунському громадському радіо 22 грудня 1989 року, коли диктатор Ніколае Чаушеску втік з вертольотом з даху будівлі ЦК КПР: Друзі, я приїхала на радіо з Площі Палацу, де я була поруч з десятками тисяч людей, котрі не могли повірити, що вони переживають такий день. Дуже важко повірити в те, що через стільки років приниження, ми самі, без жодної допомоги, змогли це зробити. Мертві у Тимішоарі та Бухаресті раптом дали нам впевненість у нас і сили бути гідними.
Румунська революція забрала життя близько 1200 людей, будучи найкривавішим переходом від тоталітаризму до демократії в 1989. Історик Йон Скурту був директором Інституту революції, і він відповів на запитання чому КПР не мала реформатора, здатного вимагати усунення Чаушеску від керівництва та забезпечення мирної зміни режиму?: Чаушеску утверджував йому відданих людей, у яких бракувало хребта. Ми читаємо, наприклад, мемуари Думітру Попеску, члена ЦК РКП, в яких він розповідає, що на засіданнях цього органу говорив тільки Ніколає Чаушеску. Всі інші слухали, і він залишав ці засідання з головним болем, та йшов пішки до району Прімевері, де він жив. Звичайно, у нього не було проблем, що займаючи таку посаду він несе відповідальність. Якщо тільки Чаушеску говорив, а інші повинні були слухати, завдячувалось і тим, хто погоджувався з цією ситуацією, на мою думку. Найбільш вражаючим моментом був той, коли Чаушеску обурений, що не були прийняті рішучі заходи проти демонстрантів в Тімішоарі, сказав: «Я не можу працювати з цим Виконавчим Політичним комітетом, оберіть собі нового генерального секретаря.» Але всі вони сказали: Не покидайте нас, просимо вас, ми вірні вам, залишимося з вами, ми залишимося на чолі з вами.» Навіть в останній момент, я б сказав, ніхто не відважився сказати: ми згоджуємося з вашою відставкою. Створимо колективне керівництво, повідомимо народ, який повстав, що Чаушеску подав у відставку. Можливо, розвиток міг бути зовсім іншим, і можна було уникнути кровопролиття, яке послідувало. Опортунізм цих людей відігравав дуже важливу роль у розгортанні драматичних подій.»
Судовий процес Елени і Ніколає Чаушеску 25 грудня 1989 був одним з найбільш важливих моментів революції. Двоє тиранів, які тримали Румунію в холоді та голоді протягом майже 25 років, були засуджені до страти. Але незабаром після цього з’явилися шкодування з приводу страчення подружжя Чаушеску, і сам процес, який встановив правду, опинився під загрозою. Політолог Йон Статомір факультету політичних наук Бухарестського університету вважає, що відношення багатьох людей до надзвичайно жорсткого періоду, якого вони пережили було поверховим, і їх пам’ять стала, після порятунку від злого, поблажливою: Це акт, через який ми не можемо відірватися від комунізму. Якраз та страта показує глибоку безперервність між комуністичним режимом та режимом Ілієску. Іон Ілієску – це вираження спроби румунів відірватися від комунізму, але не роблячи нічого у цьому напрямку. Типова спроба посткомуністичних суспільств зберігати невинність, якої вони більше не мають. Всі ті, хто пережив комунізм, вже не є невинними, наївними. Незважаючи на те були вони жертвами, або катами, чи вони були в сірій масі тих, хто жили у «невідповідний період.» Тоталітарні режими вкрали невинність людей. І це я вважаю головним, щоб зрозуміти дуже складне відношення народів Східної Європи і народів Радянського Союзу щодо комунізму. Комунізм – сорочка Нессуса, яка прилипає до тебе, і коли ти хочеш скинути її це пече тебе.
Незважаючи на те, що минуло майже три десятиліття від її спалаху, румунська революція у грудні 1989 р. залишається в пам’яті покоління, оскільки вона все ще впливає на сучасність. І ,можливо, так буде, до тих пір, поки покоління, котрі не пережили її безпосередньо, будуть вшановувати її інакше.
