Румунізація Румунії

Процес, за допомогою якого здійснювалася так-звана націоналізація держави, тобто країна ставала етнічно однорідною, отримав назву нації, яка складала більшість. У Румунії він називався румунізацією.

Steliu Lambru, 08.06.2015, 06:03

Національна держава виникла
як форма самоорганізації, самовизначення й самовираження певної нації на певній
суверенній території. Водночас в кожній національній державі були меншини, які,
навіть за відсутності політики денаціоналізації, часто були схильні до
асиміляції. Ані Румунія не стала винятком від правил національної держави, в
якій спостерігалася як примусова асиміляція, так і інерційна тенденція
населення до асиміляції і гомогенізації. Процес, за допомогою
якого здійснювалася так-звана націоналізація держави, тобто країна
ставала етнічно однорідною, отримав назву нації, яка складала більшість. У
Румунії він називався румунізацією.

Історик
Лучіан Боя, є найбільш суперечливим сучасним дослідником історії румунського
народу, передусім тому що він кинув виклик майже всім кліше і забобонам,
наявним в історії Румунії. Його остання книга Румунізація Румунії,
в якій він досліджує механізм, за допомогою якого Румунія стала більш етнічно
однорідною, вже викликала палкі суперечки. Боя здійснив аналіз основних елементів нації і почав з визначення. Говорячи в цілому, є два види
нації або національної ідеології: нація французького зразка та нація німецького
типу, і я маю на увазі ХІХ-е століття. Французька нація, що зародилася після
французької революції, є політичною нацією, тобто кожна людина належить до
політичного тіла нації, незалежно від походження, мови та інших ознак. Німецька
нація має в основі етнічний критерій, тобто німцем вважається той, хто
народився німцем. Румунія або румуни обрали німецький варіант нації. Очевидно,
що багато румунів вважають, що концепція нація має в основі етнос. Як ти можеш бути румуном, якщо ти німець? Як пояснити ще досить
значній кількості румунів, що німець може бути румуном? Це досить логічно. Мало-по-малу
ця концепція нації старіє, в нинішньому цивілізованому суспільстві
спостерігається тенденція переходу до нації французького типу, що має
політичний характер: ми румуни незалежно від походження.

Що означає румунізація Румунії? Лучіан Боя відповів на це запитання роблячи
порівняння з іншими країнами, оскільки цей процес румунізації не є унікальним. Я проаналізував процес румунізації, але, що хотів цим
показати? Я вже писав про це й в інших книгах – не подумайте, що усе це
відбувалося тільки в Румунії. Я не збираюся ні критикувати, ні хвалити те, що
відбувалося в Румунії. Я просто констатую наявність певного процесу, що стався
в тій чи іншій формі, з більшою чи меншою інтенсивністю, з тим чи іншим
результатом. Подібне сталося майже у всіх національних державах. Без
жодного лицемірства треба сказати, що національна держава не захищає
нацменшини. Звичайно, можна забезпечити певну рівновагу в плані ставлення до
меншин, але однозначно можна стверджувати, що національна держава в принципі не
дуже дбайливо ставиться до меншин. Метою національної держави є об’єднання
населення, гуртування людей навколо конкретної національної культури, у тому
числі навколо певної мови. А найкращим прикладом є дуже демократична Франція.
Французи просто ліквідували меншини. Не шляхом геноциду або жорстокими
засобами, але це було ідеальним способом створення єдиної нації, чого не зуміли
добитися навіть ті країни, які вдалися до геноциду. Ніхто не зміг це зробити
так, як французи. До французької революції більшість жителів Франції не
говорила французькою. Завдяки високому ступеню централізації держави, завдяки
центральним та місцевим органам виконавчої влади, школі і армії, Франція стала
єдиною французькою нацією.

Лучіан
Боя каже, що націоналізація держав у Центральній та Східній Європі стала дуже
складним, а іноді, жорстоким процесом. У Центральній і Східній Європі
речі відбулися зовсім по-різному, враховуючи проникність цього регіону, пізні
міграційні процеси та імперії, що поділили регіон, сповнений етнічної метушні.
На момент створення національних держав була створена певна етнічна більшість,
прокладені кордони, але в межах цих кордонів опинилися й релігійні та
національні меншини. Було неможливо створити
ідеальні кордони, щоб догодити всім. Результат був іншим ніж те, що було
досягнуто в Румунії. У Румунії дійсно були меншини, але в країнах, як наприклад
Польща, у міжвоєнний період відсоток меншин був більшим ніж у Румунії. А потім
сталося те, про що всі ми знаємо: винищення євреїв, але поляки в цьому не мають
ніякої провини, а потім вони втратили частину території на сході і отримали
німецькі території на заході, звідки етнічні німці були евакуйовані. В даний
час, відсоток меншин у Польщі набагато менший, ніж у Румунії. У Чехії сталося
те саме: у міжвоєнний період етнічні німці складали близько третини населення
країни.

Історик
Лучаін Боя прокоментував і відносини між румунською більшістю та представниками
інших національностей упродовж часу в процесі зміцнення румунської державності.
Тут прикордонна територія, де румуни зустріли багато етносів, культур, це
зона надзвичайного етнічного і культурного взаємопроникнення і це робить
багатою історію Румунії, навіть якщо румунські історики оминули це багатство.
Коли писали історію румунів, вони торкнулися меншин поверхово, приділивши їм
незначну увагу. Але якщо подивитися на меншини в цілому, я вважаю неправильним називати їх меншостями. Вони є етнічними групами з різними
культурними і релігійними рисами, які іноді зіграли дуже важливу роль. Одним із
таких прикладів є румунський письменник і драматург Йон Лука Караджале, який не
мав ні краплі румунської крові. Але це не означає, що він не є румуном. І знову
постає проблема визначення румунської нації, постає запитання: що означає бути
румуном? Йдеться про культурну приналежність, а не про біологічну. З культурної
точки зору Караджале є румуном, а з біологічної – ні.