Румунія та боротьба за Африку
На початку 1970-х років Румунія почала боротьбу за Африку, будучи одним з головних напрямків зовнішньої політики режиму Ніколає Чаушеску.
Steliu Lambru, 30.07.2018, 10:25
Після Боротьби за Африку як була названа колонізація Африканського континенту великими європейськими державами наприкінці XIX-го, світ почав
процес деколонізації Африки. А після Другої світової війни, деколонізація Африки
та національно-визвольні рухичорного континенту призвели до незалежності та появи на карті світу до тих пір невідомих держав та народів. На цьому
міжнародному тлі, Румунія також визначила для зовнішньої політики встановлення зв’язків з новими африканськими
народами.
Деколонізація та звільнення
Африки були спробою нового винаходу світу.
Африка прагнула помістити себе між двома основними соціальними, політичними та
економічними моделями, капіталізмом та комунізмом. Африка шукала створити собі новий шлях між Сходом і Заходом, а саме третій шлях
для власного розвитку.
Але в той час як давні столиці світу прагнули
зберегти свій вплив, Радянський Союз та
комуністичні держави почали заповняти порожнечу, залишену колишніми колоніальними державами.
На початку 1970-х років
Румунія почала наступ
в Африці, будучи одним з головних
напрямків зовнішньої політики режиму під керівництвом Ніколає
Чаушеску. Румунія, як й
інші європейські країни, мала добрий імідж:
вона не колонізувала жодну
країну,
вона не займала жодну
частину Африки та мала плановану
соціалістичну економічну модель. Північна Африка була першим регіоном, на який Румунія звернула свою увагу з двох
причин: по-перше, такі країни, як Марокко, Алжир, Туніс та Єгипет, мали як і
Румунія, добру франкомовну традицію, по-друге, через відносно меншу відстань. Перші двосторонні
контакти були встановлені після окремих
візитів.
Домніка Горовей,
професор Кафедри
політичних наук Бухарестського університету розповіла коротко про африканські турне,
яких зробив Ніколає Чаушеску починаючи від 1970-х років: Перша країна, яку він відвідав на
африканському континенті, була
Марокко в 1970 році, слідували інші кілька
країни під час турне в Африці після 1972 року, такі як: Марокко, Алжир, Єгипет, а також
Саудівська Аравія, Судан, Центральна Африканська Республіка, Конго, Заїр,
Танзанія, Замбія. Рік пізніше в
1973 році, він відвідав Сенегал,
Марокко та Алжир, в
1974 році Ліберію та
Гвінею, а в 1977 році відбулось турне до Західної Африки до таких країн як: Мавританія, Сенегал,Гана, Кот-д’Івуар та Нігерія. Потім відбулися
візити в
1979, 1983, 1987 і 1988 роках. Кожного
разу, він відвідував принаймні 5 африканських держав. Наприклад, Чаушеску відвідав вісім разів Єгипет,
ця країна будучи одним з привілейованих
партнерів Румунії на африканському континенті.
Для того, щоб зрозуміти
напрямок зовнішньої політики Румунії щодо
Африки, необхідно зрозуміти
міжнародні
політичні рамки. Африка була континентом протистояння між
капіталізмом та комунізмом. Домніка
Горовей: Яким був контекст, в якому Ніколає Чаушеску розвивав ці відносини з африканськими державами? Звичайно йде мова про Холодну війну. Як відомо, кожна сторона домагалася
ідеологічної підтримки в нових африканських державах, щоб схилити баланс на свою користь. Суперечка між
двома великими блоками додається до
впливів, яких давні колоніальні держави
намагалася
зберегти. Таким чином, африканські лідери,
які вміли максимально скористатися
відповідною ситуацією, отримали певні переваги.
Відносини між Заходом і
Радянським Союзом та відносини між
Африкою і комунізмом слід розглядати з точки зору концепції soft
power (м’яка сила) для опису
можливості отримати бажане через співробітництво а також привабливість шляхом різних політик на відміну від застосування примусових
заходів. Головні напрямки політики
Ніколає Чаушеску щодо Африки мали сильну ідеологічну
конотацію у вигляді захисту
безпеки та миру. Я запримітила, що для
80 років, ідеї висунуті африканськими лідерами відновлюють в деякій мірі дерев’яну мову
Чаушеску. Фактично, вони швидко пристосовувалися до співрозмовника. Що стосується дерев’яної мови, підтримувалися національно-визвольні рухи проти
імперіалізму, проти колоніалізму, заради миру та
співробітництва між
народами. Я вважаю, що
цей останній вираз є
синтезом зовнішньої політики Чаушеску.
Румунія надавала економічну допомогу, брала участь у реалізації великих
проектів, таких як греблі для гідроелектростанцій та продавала технології, як наприклад
трактори для Єгипту. Але і економічна допомога мала політичну складову та специфічні
комуністичні ідеї. Домніка Горовей: Пробувалося
знайти румунську альтернативу у ті часи для Африки проти неоколоніальної
поведінки Сходу та Заходу. Зрозуміло, що у промовах були посилання на демократизацію
міжнародних відносин. Цим ми розуміємо комуністичну ідею. Наприклад, ми
знаходимо, сильну підтримку для національного визволення колоній, які в той час
ще були португальськими колоніями. Крім того, можна відмітити змагання проти сегрегаційного
режиму на півдні континенту. Також можна відмітити працю профспілок, які виступали
не лише за права працівників африканських країн на рівні промисловості, але намагалися
допомогти кожному працівнику в країнах, які тільки починали свою індустріалізацію.
Боротьба за
Африку
продовжилась до 1989 року. Крім економічної допомоги,
відносини між Румунією та африканськими державами означали й навчання африканських
студентів у румунських університетах, змішані шлюби та культурний обмін. Країни
Північної Африки далі найкраще представлені у Румунії, з ними Румунія зберегла традиційні
двосторонні контакти. Після 1989 року, відносини Румунії з Африкою трохи
похолодали, але тепер вони чекають на нове переосмислення.
