Румунія та “Велика війна”
Перша світова війна була названа Великою війною, тому що до тоді світ ніколи не бачив таких великих жахів.
Steliu Lambru, 10.12.2018, 01:56
Перша світова війна була названа Великою війною, тому що до тоді світ ніколи не бачив таких великих жахів. Румунія вступила в конфлікт з великим ентузіазмом, подібно всім народам, однак цей ентузіазм перетворився за короткий час на фіаско. Після двох років нейтралітету, у серпні 1916 року румунська армія увійшла у війну на бік Антанти і вступила на територію Трансільванії, провінції Австро-угорської імперії, населення якої було переважно румунським. Після 4 місяців боїв, у грудні 1916 року, Бухарест був окупований, а державні установи перенеслися до Молдови. Нарешті, в 1918 році Румунія знаходилася на боці переможців і перейшла від агонії до екстазу.
Свідчення з архіву Румунського товариства радіомовлення показують нам воєнну Румунію, коли люди робили все, для того щоб світ був кращим. Генерал Тітус Гирбя, в інтерв’ю від 2001 року, пригадував про буйну атмосферу, яка охопила румунське суспільство напередодні війни: У нашому домі, мій батько був нащадком революціонера Тудора Владіміреску. Моя мати була із Фегерашу, дочкою священика, який навчався у Відні, а потім в Італії. Він дуже любив Італію і заставив своїх дітей вчитися італійської мови. Моя мати, звичайно, розмовляла італійською мовою, і навчила всіх нас. Патріотизм був на першому місці у нашій сімї. Я памятаю, як нас заставляли молитися перед іконами, а там першочерговими були мученики нашого народу Хорія, Клошка, Крішан та Міхай Хоробрий. На іншій стіні була фотографія короля Румунії, Кароля Великого. Ми виспівували “Хай живе король. Інтелектуали сприяли цій атмосфері.
Генерал Костянтин Дурікан воював у Першій світовій війні в якості санітара-носія на санітарному автомобілі: У 1916 році, я отримав призначення в лазарет улаштований у приміщеннях ліцею імені Петра Рареша. Полк санітарів-носіїв був розділений тоді на дві частини: відділ генерала Презана та відділ генерала Авереску. Автосанітарка була транспортним засобом для перевезення поранених на полі бою, з пунктів термінової медичної допомоги до лікарень. Це був автомобіль з водієм, я був санітаром-носієм. Ми привозили на тих автомобілях поранених до лікарень в Пятра Нямц. Тоді було кілька лікарень, всі школи були перетворені на лікарні.
Політик Костянтин Моїчану був зарахований до антикомуністичної Соціал-демократичної партії, на чолі з Костянтином Тітелом Петреску. У 2000 році він пригадав про реалії фронту поблизу рідного села і відносин мешканців села із росіянами, союзниками румунів: Фронт був поруч, нікому не хотілося думати про свята. Мої брати, і не тільки вони, майже всі чоловіки нашого села приходили додому вночі, коли було тихо і спокійно на фронті, і розповідали нам про битви, про померлих. Ми мали перевагу, що знали добре місцевість. Одного разу, я бачив румунські війська, а потім наблизилися російські війська. Вони прославилися тим, що полюбляють випити, а потім скандалять. Мої батьки, які були багатими, мали у льосі бочки з вином та цуйкою. Одного разу хтось повідомив, що наближаються росіяни. Батьки разом з іншими людьми винесли винні бочки на подвіря і розбили їх, бо не мали де їх сховати, і не хотіли, щоб росіяни дісталися до них.
Габріель Ватаманюк був єдиним вцілілим групи антикомуністичного опору в Буковині. У 1993 році, він розповів про свого товариша по камері у в’язниці Герла, француза, який воював добровольцем поряд з румунами і залишився в Румунії після закінчення війни: Я не можу забути цього понад 70-річного чоловіка, який розповів мені, що в 1916 році він прибув як молодий французький офіцер боротися разом з героїчною румунською армією проти Німеччини. Він воював на фронті Молдови, був поранений, був доставлений в лікарню в Ясси і там, за ним доглядала з великою увагою дуже симпатична дівчина на ім’я Марічіка. Він у неї закохався, і після того як одужав вирішив одружитися з нею. Продав усе, що мав особисто у Франції, і перенісся до Румунії з грошима. Став невеликим фермером і зажив дуже добре у нас. Настав комунізм і знищив все його майно.
Через 100 років від Великої війни, Європа носить ще яскравий спогад про конфлікт, який ознаменував початок іншого історичного періоду.
