Франциск Райнер та народження румунської антропології
У Румунії антропологія була поширена, між іншими, лікарем Франциском Йозефом Райнером, німцем з Буковини, який в ранньому дитинстві переїхав сюди з батьками із Австро-Угорщини.
Steliu Lambru, 01.07.2013, 06:28
Холізм став інтегральним підходом до людської діяльності багатьох поколінь вчених і культурних діячів, які намагалися подолати межі між теоретичною наукою і конкретними аспектами повсякденного життя. Таким чином виникла антропологія – наука, що з самого початку своєї появи, в кінці ХІХ – на початку ХХ-го століття, мала амбітність стати чимось більшим, ніж всі інші попередні науки. Предметом дослідження антропології є фенотип, тобто наше тіло, і те як змінюється темперамент, характер, менталітет під соціальним та культурним впливом.
У Румунії, антропологія була поширена, між іншими, лікарем Франциском Йозефом Райнером, німцем з Буковини, який в ранньому дитинстві переїхав з батьками із Австро-Угорщини. Професор Яського та Бухарестського університетів до 1944 року, коли помер, Райнер був палким прихильником викладання антропології. Франциск Райнер намагався інтегрувати медицину в компаративістські та культурологічні рамки і був першим викладачем курсу з антропології на університетському рівні. Ф.Райнер спробував створити школу мислення для майбутніх лікарів, в якій спеціалізація мала б таке ж значення як і загальна культурна підготовка. Наприклад, на своїх лекціях анатомії, Райнер використовував статуї стародавніх скульпторів або картини середньовічного мистецтва як навчальний матеріал, щоб показати, що таке краса людського тіла. Таким чином він ділився зі своїми студентами як таємницями професії лікаря, так знаннями мистецтва.
Історик Адріан Мажуру, дослідник біографії Франциска Райнера, показав в чому полягала креативність ерудованого лікаря. «Що приніс нового Франциск Райнер? У 1937 році в Бухаресті він організував Міжнародний зїзд фахівців з антропології, археології і доісторичних наук. З цієї нагоди Ф.Райнер зумів відкрити перший інститут антропології в Румунії. Метод дослідження був міждисциплінарним з самого початку. Доктор Райнер був першим викладачем, який вніс культуру до курсу анатомії, оскільки він вважав, що біологія не повинна бути відокремлена від культури, щоб зрозуміти людську природу. Чому ця перспектива була такою важливою? Для кожної професії, від корпоративної до ліберальної, будь-яка професійна діяльність повязана з людиною припускає знання, необхідні для формування відповідних професій. Франциск Райнер дав анатомії нову складову стверджуючи, що анатомія людини це наука живої людини, людини, що рухається. Людина в русі є живою істотою в обмежених рамках і часі, котра розвивається він народження до смерті.»
Однією з наукових принад того періоду, коли процвітала антропологія була євгеніка, наука, що мала інші амбіції ніж антропологія: бути наукою про покращення людської природи, а також фізичного і соматичного здоров’я людини. До проектів євгеніки приєдналися лікарі, автори різних культурних теорій євгеніки, не тільки як науки, а й як основного аргументу культурної та расової переваги. Франциск Райнер був спокушений перспективами євгеніки, але оминув її, через ідеологічні складові цієї науки, – сказав Адріан Мажуру. «Він був близьким до євгеніки, але не вник в її суть. Взагалі він залишався осторонь будь-якої методології, назвемо її наукою, яку поділяли ультраправі ідеологічні догми. Він, за його політичними переконаннями, був людиною лівого спрямування, з оточення Константіна Стере, без політичної приналежності. Євгеніка не входила в сферу його практичної і теоретичної зайнятості.»
Незважаючи на свої раціоналістичні погляди на оточуючий світ і політичні переконання, Райнер вірив у відносини людини з божеством. Він не був агностиком як більшість лікарів, або тих, хто поділяв соціалістичні ідеї, і вважав, що метафізичний вимір індивідуума повязаний з фізичним. Адріан Мажуру: «Він мав цікаву ідею, яка в кількох словах звучить так: людина може прокласти міст до божественності з допомогою знань і культури. Райнер був людиною, яка мала емоційну боязкість у відносинах з божеством. Він сказав, що сучасна людина не прислуховується до внутрішнього «Я», а лише їсть, веселиться, споживає. Райнер мав на увазі другу половину 30-х років. Внутрішнє «Я» стікає як вода крізь пальці сучасної людини, яка не пізнає сама себе до самої смерті. Не пізнає і після цього. Можливо тоді вона б звільнилася. Ця друга сутність людини або особа всередині особи, альтер-его, могла б здійснити той місток зв’язку з божеством, а знання доступне всім. Практичну сторону речей робить друга особа. Ми не обовязково дублюємося, але у нас є душа і дух. Райнер був дуже стурбований тим, чим стане його дух після смерті. Про душу він точно знав, що вона звільниться і пройде чітко визначений шлях. Але він не знав, що станеться з духом.»
Метод Франциска Йосифа Райнера, що припускав розширення культурного горизонту людини, був, по суті, пошуком відповідей на питання про сенс життя.
