100 років від дня народження Еуджена Ловінеску
У 2024 році румунська культура вшановує одного з найважливіших своїх представників: історика та літературного критика Еуджена Ловінеску. Ловінеску народився у 1881 році у місті Фелтічень на півночі Румунії та помер у 1943 році в Бухаресті. Йому належить масштабна тритомна «Історія сучасної румунської цивілізації». Видана у 1924-1925 роках, книга представляє його бачення малих суспільств, які прагнуть синхронізуватися з великими. Автор, твердий прихильник західних цінностей, представляє закон наслідування, показуючи, як відсталі суспільства зазнають впливу передових. На думку Ловінеску, цивілізаційна тенденція полягає в тому, що відсталі суспільства синхронізуються з передовими.
Стеліу Ламбру і Христина Штірбець, 02.12.2024, 07:42
У 2024 році румунська культура вшановує одного з найважливіших своїх представників: історика та літературного критика Еуджена Ловінеску. Ловінеску народився у 1881 році у місті Фелтічень на півночі Румунії та помер у 1943 році в Бухаресті. Йому належить масштабна тритомна «Історія сучасної румунської цивілізації». Видана у 1924-1925 роках, книга представляє його бачення малих суспільств, які прагнуть синхронізуватися з великими. Автор, твердий прихильник західних цінностей, представляє закон наслідування, показуючи, як відсталі суспільства зазнають впливу передових. На думку Ловінеску, цивілізаційна тенденція полягає в тому, що відсталі суспільства синхронізуються з передовими.
З моменту своєї появи, книга Ловінеску набуває все більшого значення для румунського суспільства. За останні 100 років теза Ловінеску про синхронізм була як контестована, так й захищена. На думку Йона Богдана Лефтера, професора румунської літератури Бухарестського університету, книга, яка зараз знову в центрі уваги громадськості, заслуговує на належну пошану через свою складність, яка виходить за рамки літературної історії: «Запитання, яке я, безумовно, ставив собі, – чому саме ця книга? І ми, безумовно, можемо дати низку відповідей. Перша відповідь – це надзвичайно важлива постать автора Ловінеску. Для мене він є найважливішим румунським літературним критиком, навіть ключовою фігурою румунської культури з 1900 року до нині. Інша відповіді, мабуть, більш переконлива, в тому сенсі, що вона не передбачає валоризації і, можливо, суб’єктивності. Вона стосується профілю цієї книги у зв’язку з її темою та у зв’язку з сучасним румунським світом. Ловінеску був літературним критиком, його міждисциплінарна релевантність незаперечна».
Йон Богдан Лефтер вважає, що текст Ловінеску заслуговує на оновлення. Відомо, що будь-який текст є продуктом свого часу, він «старіє» з роками. Лефтер стверджує, що Ловінеску можна читати і в 21-му столітті: «Синхронізм є, був і залишається формою глобалізації. Глобалізація є формою синхронізації. Подолання розривів, конкуренція, вирівнювання визначають і мікропроцеси. Якщо ми говоримо про окрему націю чи регіон, то з планетарної точки зору ми все ще перебуваємо на мікрорівні. Або якщо ми подивимося на великий планетарний масштаб, не зовсім макро, явища насправді гомологічні, з багатьма, багатьма нюансами і багатьма уточненнями, які нам, очевидно, потрібно додати. І тому, можливо, Ловінеску та ідея генерування широких культурних рефлексій щодо історії сучасної румунської цивілізації також мають сучасний і навіть проективний, природний сенс. Я говорю це не для того, щоб перебільшувати імідж Ловінеску як пророка глобалізації».
Напрямок, в якому рухається людська цивілізація, ніколи не залишала байдужими тих, хто цікавиться модою і тенденціями. Оскільки культуру і цивілізацію неможливо відокремити, сьогодні ми чуємо думки про них, які походять з минулого і переоцінюються відповідно до уявлень сьогодення. Йон Богдан Лефтер, стосуючись висловлювань Ловінеску, говорить про те, що хід людства можна розглядати більше як результат поступових накопичень, ніж екстремальних і спонтанних імпульсів: «Я твердо дотримуюся ідеї поступовості в еволюції, яка передбачає, перш за все, безперервність. Безперервність може бути повільнішою або швидшою, ритми можуть наближатися до безперервності, ідея безперервності може наближатися до розриву. Я не виключаю ідею розриву, є моменти розриву. Чи є вони настільки радикальними, як ми часто їх формулюємо? Чи вони є частиною ширших, більш ширших процесів еволюції, безперервності, поступовості, які також включають невдачі, включають розриви та оновлення і так далі. У будь-якому випадку, я б набагато обережніше, рідше використовував кваліфікації, які, безумовно, риторично, є корисними, кваліфікації в категорії радикальних розривів».
Такі автори, як Еуджен Ловінеску, які виходили за межі дисциплін, в яких вони спеціалізувалися, були рідкісними. Йон Богдан Лефтер вважає, що історичні часи, через які проходять суспільства, мають духи, які їх розуміють: «Ловінеску дуже швидко просувається до розуміння того факту, що література без історичного характеру не може бути зрозуміла і не існує. Немає історії літератури без бази соціальної історії, великої історії. Це, по суті, позиція тих, хто розуміє, хто розумів у епоху, у всіх її соціокультурних сферах. Просто публічна дискусія передбачає, насамперед, дискурс. Дискурс, написання, виразне писання безкоштовні, ними можуть користуватися професіонали з усіх галузей. Але, очевидно, письменники до цього готуються, вони навіть професіонали публічного дискурсу».
Сто років тому Еуджен Ловінеску залишив у спадок румунській культурі велику книгу. Це була книга про ідентичність румунського суспільства, але і книга про його розвиток.
