100 років утримання скарбу Румунії в Росії
Кажуть, що країна не має друзів, є тільки інтереси. Але історія заперечує це твердження. У минулому, ми знаходимо численні приклади дружби між країнами, які мали важливі військові та матримоніальні союзи, або зберігання секретів та цінностей.
Steliu Lambru, 26.12.2016, 06:09
Кажуть, що країна не має друзів, є тільки інтереси. Але історія заперечує це твердження. У минулому, ми знаходимо численні приклади дружби між країнами, які мали важливі військові та матримоніальні союзи, або зберігання секретів та цінностей. Є багато випадків, коли країна надала для зберігання, дружній державі власний скарб, щоб не попав у руки супротивника. Таким дружнім жестом було перевезення польського золотого запасу через Румунію, у вересні 1939 року, коли країна була атакована нацистською Німеччиною і Радянським Союзом.
Але альянси можна зрадити, як і дружні відносини. Під час Першої світової війни, Румунія вступила в Антанту, що складалась з Франції, Англії та Росії. В ім’я дружнього альянсу, золотий запас Румунії був перевезений в Москву, щоб уникнути його захоплення німецькою армією, яка окупувала Бухарест і всю південну частину Румунії, в грудні 1916 року. У період з 12 по 14 грудня 1916 року на вокзалі в Яссах було завантажено в 17 вагонів 1 738 ящиків в, яких зберігалось золото Румунії у формі золотих злитків і різні монети. Їх вартість становила близько 315 мільйонів золотих леїв. У інших двох ящиках були коштовності королеви Марії, вартістю 7 мільйонів золотих леїв. Вантаж прибув до Москви 21 грудня 1916 року. Друга партія була перевезена влітку 1917 року. У три вагони завантажено цінності Національного банку Румунії з оголошеною вартістю на рівні 1,6 млрд леїв, з яких золото становило близько 575 000 леїв. Архів був оцінений в 500 000 леїв, а решта були депозити, цінні папери та інші активи. Ще у 21 вагоні, у 1 661 ящику, були речі ощадбанку на суму 7,5 мільярда леїв. Друга партія прибула в Москву 3 серпня 1917 року. Інші предмети і приватні колекції творів мистецтва були відправлені з румунським скарбом на зберігання в Кремлі.
Історик Іон Скурту вважає, що втрати від вивезення скарбу Румунії в Росію важко оцінити: Румунія втратила тоді скарб Національного банку шляхом якого забезпечувався нормальний грошовий обіг по всій Румунії. Крім скарбу Національного банку, є багато інших цінностей, які значно перевищують вартість скарбу Національного банку на рівні 93 тонн золота в злитках. Але є предмети мистецтва, картини, предмети релігійного культу, килими та інші предмети історичної і сентиментальної цінності. Я думаю, що, практично, не можна оцінити вартість у національній валюті, леї, доларі або рублі, те, що представляв румунський скарб, адже деякі предмети надзвичайно важко оцінити. Як можна оцінити, наприклад, хрестильнецю ХУ-го століття? Вона може мати художню цінність, що набагато перевищує вартість металу. Через втрату цього скарбу, Румунія стала біднішою своїми власними цінностями, спираючись на тому, що цей скарб буде повернутий, як між цивілізованими країнами, які дотримуються свого слова, з повагою до міжнародного права.
Але більшовицька революція привела до розриву дипломатичних відносин між Румунією та Росією в січні 1918 року з ініціативи В. І. Леніна, через дипломатичну ноту направлену уряду Румунії. У ноті уточнюється, що румунський скарб конфіскований для румунської олігархії і буде повернутий колись трудящому народу. Ми запитали історика Іоана Скурту, чи тодішні керівники Румунії мали кращий варіант: Була можливість відправки скарбу в Швецію, де він міг бути у більшій безпеці, але виникла проблема транспортування. Як міг бути транспортований скарб до цієї країни без того, щоб німецькі війська не перехопили і захопили його? Ми тепер говоримо з часової перспективи, і з цієї точки зору, я вважаю, що перевезення в Росію було помилкою. Але якщо ми б стали на місце тих, хто вирішив тоді, то я не думаю, що ми можемо робити такі оцінки. Я б сказав, що існував справжній психоз в кінці 1917 року, що Молдова буде зайнята, багато депутатів покинули Ясси і втекли до Одеси. Була навіть думка, щоб сам уряд покинув територію Молдови, і потрібне було втручання короля Фердинанда і політика Бретяну, щоб міністри залишились на місці. Сам уряд був у психозі, є повідомлення про розмір цього психозу. Ліберальний політик І. Г. Дука розповідав, що вагони поїздів вже були завантажені, і продовжували надходити громадяни, які приносили товари в ящиках для того, щоб завантажити їх на потяги і перевезти в Москву, звідки були б повернені після війни. Уряд, вступив у той психоз і не міг передбачити, що може відбутись, що Росія не буде дотримуватись слова.
Коли війна закінчилася, румунська дипломатія ініціювала численні переговори про повернення скарбу. У 1935 році Радянський Союз повернув архівні документи, і ті, що належали Румунській академії, а в 1956 році вирішив повернути його невелику частину, скарб з П’єтроаселе названий Квочка з золотими курчатами. Незважаючи на те, що в липні 2003 року під час підписання базового договору між Румунією та Російською Федерацією, питання скарбу мало обговорюватися, до цих пір це питання не вирішено. Через 100 років, румунський скарб досі в Москві, як в’язень зрадженої дружби.
