100-та річниця більшовицької революції
Велика Жовтнева соціалістична революція, як була називана більшовицька революція 1917 року стала однією з найважливіших подій (якщо не найважливішою!) ХХ-го століття.
Steliu Lambru, 13.11.2017, 09:52
Велика Жовтнева соціалістична революція, як була називана більшовицька революція 1917 року стала однією з найважливіших подій (якщо не найважливішою!) ХХ-го століття. Певною мірою передбачливо, американський журналіст і письменник Джон Рід назвав свою книгу про ленінську революцію «Десять днів, що потрясли світ», заголовок, який стане гіркою реальністю. На жаль, після 1945 року і Румунія випробувала на собі ідеї комунізму, який насправді потряс світ з безпрецедентними наслідками.
Разом з істориком і політологом Йоаном Станоміром ми спробували з’ясувати, яку роль зіграла Перша світова війна, яка спричинила великі зміни ХХ-го століття. «У порядку важливості вона стала початковою подією, оскільки вона викликала ланцюговий перебіг подій, що спричинили безпрецедентну трагедію сучасності. Перша світова війна породила й більшовицьку революцію, а більшовицька революція спричинила реакцію, що призвела до появи нацизму. Це континуум подій, континуум, який бере свій початок у Першій світовій війні. Для всіх країн, що взяли участь у Першій світовій війні, він став переломним моментом як для переможців, так і для переможених. А Росія, слід сказати, знаходиться в парадоксальній ситуації: вона не була ні переможницею, ні переможцем. Вона опинилася за межами міжнародної системи. І звідси бере свій початок почуття співучасті у ворожнечі з Німеччиною, від Рапальського договору до німецько-радянського пакту.»
Комуністичний режим був би неможливим без ідеології. Йоан Станомір: «Комунізм базувався на ідеології, тобто на марксизм-ленінізмі, що є радикалізованою формою мислення Маркса, прищепленою на ленінському відгалуженні революційної партії. До цього додаються місцеві різновиди, такі як маоїзм, кастрізм, полпотізм та багато інших варіантів по цій темі. Марксизм-ленінізм базувався на двох аксіомах: класова боротьба і політика, як мистецтво насильства, винищення противника. Ці дві аксіоми взаємозв’язані. Він мав, цитуючи з класиків, надструктуру ідей: соціальну рівність, справедливість, братерство, спокій, блаженство. Але ця надструктура мала в основі варіант підходу, який виключав компроміс, виключав сприймання суперника як противника, вважаючи його ворогом і переслідував утопічні, прометейські цілі. Прометейське підприємство, будь то на основі ідеї расової євгеніки, або на ідеї соціальної євгеніки, може породжувати лише лихо, оскільки вони засноване на тезі про існування досконалого людства та недосконалого сегмента, що має бути видалений з нього. Комунізм сприймав робітничо-селянську більшість, як ідеальне людство, а тих, хто противився йому, класових ворогів, як недосконалість людства, яку треба було усунути. У ДНК цієї ідеології була схильність до насильства, а доказом цього є те, що всі партії, засновані на марксизм-ленінізмі, були тоталітарними партіями.»
Дехто каже, що радянський режим був лише неправильним застосуванням яскравих ідей комунізму. Ось, що думає про це історик Йоан Станомір. «Чистий марксизм може привести лише до гнітючого суспільства, тому що чистий марксизм як зазначається ще в «Маніфесті Комуністичної партії» є ідеологією конфлікту. Ревізионістський марксизм є абсолютно іншою річчю, він починається з можливості примирення інтересів не революційним шляхом, а шляхом голосування. І це веде до соціал-демократії. Альтернативний шлях веде до Сталіна через Леніна. Не випадково марксизм-ленінізм як праксиологічний підрозділ неминуче призвів до сталінізму. Сталін був революціонером, а історикам-ревізіоністам було важко пояснити зв’язок між Леніним, хорошою людиною, і Сталіним, поганою людиною. Вони спробували відрізнити доброго Сталіна від поганого Сталіна. Немає хорошого Леніна, є тільки Ленін – засновник тоталітарного режиму. А Сталін не є ні добрим, ні поганим, Сталін є леніністом. Усвідомлюючи ці судження, ми зможемо краще зрозуміти закономірність, якщо говорити марксистською синтагмою.»
Румунії непощастило стати полем для комуністичних експериментів протягом 45 років. Яким був румунський комунізм? Йоан Станомір. «Прямим наслідком 1917 року були події 1921 року, коли стався розкол соціалістичного руху. Комінтерн був надзвичайно активним у Румунії і, користуючись нездатністю румунської влади, зумів мобілізувати частину національних меншин, або точніше меншину нацменшин. На мій погляд один з міфів, з яким ми мусимо боротися – є міф про іудобільшовизм. Цей міф стоїть в основі праворадикальних рухів і він досі залишається в пам’яті румунів, які вірять в те, що комунізм був принесений і застосований євреями, що абсолютно невірно. Румунський комуністичний досвід є поєднанням репресій та співробітництва, репресій перших 15-20 років і соціального пакту між комунізмом і румунським суспільством при Ніколає Чаушеску, в результаті чого виникло те, що Володимир Тісменяну назвав національним сталінізмом. Національний сталінізм є збоченою ідеєю, яку я почув після смерті генерала Юліана Влада, згідно з якою були два види Секурітате: дежівська, яка продалася чужинцям, розуміючи під цим євреїв, і патріотична, яка врятувала країну. У дійсності була лише одна Секурітатє – політична поліція незаконного і кримінального режиму.»
Через 100 років від виникнення цього політичного режиму ставлення послідовних поколінь до комунізму є більш збентеженим ніж будь-коли. Воно коливається між ностальгією, анархією, авторитаризмом та боротьбою проти капіталізму у нових формах. Але збереглося незмінним захоплення кращим світом.
