70-річчя зречення престолу короля Міхая І
0 грудня 1947 року король Міхай I був змушений комуністичним урядом зректися престолу і залишити країну.
Steliu Lambru, 15.01.2018, 03:38
30 грудня 1947 року король Міхай I був змушений комуністичним урядом зректися престолу і залишити країну. Була створена республіка, нова форма правління в історії Румунії, нелегітимна з огляду на спосіб у який було це зроблено, з грубим порушенням верховенства закону. Монарх неодноразово розповів, як цей день змінив історію сучасної Румунії, оскільки комуністичні лідери змусили його підписати акт про зречення. Інші свідчення, які нагадують той день, описують нагальну ситуацію, в якій відчувається жорстокість нового комуністичного порядку. Одне з таких свідчень відноситься до молодшого лейтенанта Мілоша Павела, офіцера Королівського гвардійського батальйону, який командував взводом, що віддав останню честь королю Румунії, 30 грудня 1947 року.
Королівська гвардія перебувала у підпорядкуванні Міністерства національної оборони, як будь-яка військова частина в країні. Офіцери і унтер-офіцери та солдати мали ті ж грошові права, як в решті армійських частинах, але уніформи військовослужбовців королівської гвардії трохи відрізнялись, тому що так вимагав протокол. Батальйон складався з чотирьох рот, по дві в кожній королівській резиденції, в Бухаресті та на курорті Синая. Кожна рота мала близько 100 військовослужбовців, розділених на три взводи. Батальйон мав у своєму розпорядженні лише легку стрілецьку зброю, автомати і гвинтівки, які використовувались при виконані служби. В інтерв’ю, в 1997 році, Центру усної історії Румунського радіо Мілош Павел розповів за яких умов приймали військовослужбовця у Гвардійський батальйон: «Офіцери були переведені до цього елітного підрозділу румунської армії на основі здобутих результатів при завершенні військових навчальних закладів за кордоном і військовослужбовців з особливими професійними якостями, здобутими у рамках військової діяльності в країні. Соціальне походження офіцерів не було критерієм відбору. Я син селянина, і мої три товариші, що були переведені разом зі мною до гвардійського батальйону належали до середнього класу: державні службовці, торговці і т.д. І для військовослужбовців відібраних до Королівської гвардії, соціальний критерій не мав ніякого значення. Натомість, вимагали грамотності і фізичної підготовки. Всі були високим, стрункими і гарними, оскільки брали участь в протокольних місіях.
Восени 1947 року командиром гвардійської роти, розташованої у Замку Пелеш, на курорті Синая, був капітан Міхаїл Джеорджел. Павел Мілош командував одним з цих взводів, і 30 грудня 1947 його повинен був замінити інший офіцер, який пішов у відпустку на Різдво: «Вранці 30 грудня 1947, о 8:30, я був останнім гвардійським офіцером у Палаці Пелеш, який мав можливість віддати честь королю Міхаю і королеві-матері Єлені, які відбували до Бухареста. Так вимагав протокол, коли вони йшли до резиденції, що знаходилась в іншому населеному пункті. О 12 годині в цей день я передав повноваження товаришу, що повернувся з відпустки на Різдво Христове, і я почав готуватися до поїздки до батьків та моїх братів на Новий рік, що жили в селі, яке тоді знаходилось у повіті Римніку Серат, Південно-східна частина Румунії. Для того, щоб отримати зарплату, однак, я повинен був прийти до казарми, що знаходилась біля Палацу Вікторія в Бухаресті, де був касир батальйону. Таким чином, о 13-ій годині, я відправився до Бухареста на вантажівці, що перевозила цивільний персонал і матеріали між різними резиденціями.
Для того, щоб полегшити своє завдання, комуністичний уряд замінив Королівську гвардію з військовими дивізії «Тудор Владимиреску», створеної з румунських полонених в СРСР, які прийшли з радянською армією. Павел Мілош розповів, як він був заарештований, коли прибув до Бухареста: «Була зимова погода з невеликим снігом, сильним морозом і туманом, особливо в горах. У важких умовах дорожнього руху, я прибув близько о 16 годині до Бухареста. По дорозі, я не помітив ніяких ознак або подій, які б доводили нам, що щось сталося в житті та історії румунського народу. Біля воріт, у Бухаресті, стояв, як правило солдат, гвардійської роти, який знав номера всіх машин, що належали Палацу, що мали код КС тобто Королівська служба. Але тоді нас зустріли і зупинили два караули, озброєні, як російські солдати, єдина відмінність полягала в тому, що розмовляли румунською і на лівій руці уніформи було написано Дивізія імені Тудора Владіміреску, знак зради і ганьби. Неминуче сталося, і ми ввійшли в невідоме. Цивільні особи Палацу Вікторія були супроводжені в офіс адміністрації, і я, як офіцер Гвардійського батальйону до казарми гвардійської роти. Там я зустрів деяких з моїх товаришів гвардійського батальйону, яких ці події застали в цьому місці. Всі вони були роззброєні і під вартою в приміщеннях для офіцерів, а солдатів також роззброєних, тримали під охороною в спальнях.
Так зникла монархія, останній оплот румунської демократії перед нападом комуністичного режиму. Настало розчарування, і люди почали нове життя, як цього вимагали нові часи.
