ЄС шукає нові шляхи боротьби з бідністю

На початку травня Європейська комісія представила нову стратегію та комплексний механізм дій, покликані допомогти європейським інституціям, державам-членам та ключовим соціальним партнерам ефективніше боротися з бідністю.

Роксана Васіле і Василь Каптару, 03.06.2026, 06:50

Кожен п’ятий громадянин Європейського Союзу сьогодні стикається з ризиком бідності або соціального виключення. Саме тому на початку травня Європейська комісія представила нову стратегію та комплексний механізм дій, покликані допомогти європейським інституціям, державам-членам та ключовим соціальним партнерам ефективніше протидіяти цьому явищу до 2050 року. За оцінками Брюсселя, додаткові інвестиції у розмірі лише 0,25 % від валового внутрішнього продукту Європейського Союзу могли б допомогти приблизно 18 мільйонам європейців вийти з бідності.

Румунська комісарка та віцепрезидентка Європейської комісії Роксана Минзату, яка координує цю ініціативу, окреслила основні напрями майбутнього плану дій:

«Ми хотіли б мати правовий документ щодо мінімальних стандартів послуг підтримки для осіб, які не працюють, не шукають роботу, але потенційно могли б працювати. Дуже часто люди, які перебувають у складних життєвих обставинах і отримують певні види соціальної допомоги, не мають достатньої мотивації виходити на ринок праці, оскільки заробітна плата не дозволяє їм забезпечити навіть базові потреби – оплату проїзду до місця роботи, харчування, одягу чи догляду за дитиною, яка залишається вдома.

Тому частина інструментів, які ви побачите, – а йдеться про рекомендації, методичні посібники та потенційну директиву – спрямовані на те, щоб допомогти державам-членам розвивати комплексні послуги підтримки для людей, які не працюють, а також створювати ефективні політичні механізми.

Не завжди відповіддю є лише соціальна допомога, навіть якщо вона добре адресована. І не кожне робоче місце автоматично вирішує проблему, якщо воно низькооплачуване або не відповідає потребам людини.

Питання полягає в тому, як допомогти людині знайти якісну роботу. І тут потрібен цілий комплекс заходів: додаткове навчання, послуги з догляду за дітьми, підтримка роботодавців шляхом часткового субсидування заробітної плати працівника протягом певного часу та інші інструменти. Безумовно, реалізація цих заходів залежить від участі національних урядів, однак сама політична амбіція формується на європейському рівні».

Окрім доступу до якісних робочих місць, стратегія передбачає і вирішення житлової кризи, оскільки дефіцит доступного житла дедалі більше європейців вважають однією з найгостріших соціальних проблем. Приблизно мільйон громадян Європейського Союзу сьогодні не мають постійного житла.

Для людей похилого віку акцент робиться на забезпеченні гідних пенсій, а для мільйонів європейців, які живуть з інвалідністю, – на їхній повній соціальній інтеграції.

Окремий розділ документа присвячений дітям, оскільки за останні п’ять років Європейський Союз не зафіксував суттєвого прогресу у скороченні дитячої бідності. У цьому контексті особлива увага приділяється доступу до дошкільної освіти, медичних послуг, якісного харчування у школах, а також підтримці сімей, у яких виховуються діти.

До реалізації цієї стратегії планується залучити владу, бізнес, громадянське суспільство та самих людей, які живуть у складних соціальних умовах. Знову Роксана Минзату:

«Перед нами – широкий пакет заходів боротьби з бідністю, який вимагає участі всіх осіб та інституцій, що ухвалюють рішення: Європейської комісії, Європейського парламенту, Ради Європейського Союзу, національних урядів, регіональних та місцевих органів влади, а також громадянського суспільства.

Ми також включили аспект відповідальності приватного сектору, який має долучитися до цих зусиль, оскільки боротьба з бідністю є важливою не лише з моральної чи демократичної точки зору, але й з точки зору економічної стабільності та соціальної згуртованості.

Усі заходи, передбачені цим пакетом, мають реалізовуватися як за підтримки європейських інституцій, так і за безпосередньої участі держав-членів та їхніх урядів».

Із понад чвертю населення, яке живе в умовах бідності або соціального виключення, Румунія разом із Болгарією та Грецією входить до трійки найбідніших держав Європейського Союзу.

Показово, що вже наступного дня після оприлюднення європейської стратегії Бухарест оголосив про початок розробки національної стратегії боротьби з бідністю та зміцнення соціальної інклюзії. Румунська влада також подала заявку на отримання фінансування у розмірі близько трьох мільйонів євро в рамках Програми технічної допомоги 2021–2027 років.

Тимчасовий виконувач обов’язків міністра праці Румунії Драгош Пислару наголосив, що країна стала першою державою-членом Європейського Союзу, яка конкретно відгукнулася на заклик Європейської комісії.

За словами міністра, підготовлений до фінансування проєкт не є виключно секторальним і не стосується лише Міністерства праці чи підпорядкованих йому структур. Йдеться про комплексний підхід, який охоплює всі державні інституції, пов’язані з політикою боротьби з бідністю.

Низька участь населення у ринку праці, проблеми у сфері охорони здоров’я, значні соціальні витрати, втрата людського капіталу, а також приблизно мільйон дітей, які живуть у різних формах соціальної вразливості та ризику ізоляції, – це лише частина проблем, які, за словами Драгоша Пислару, потребують системних рішень і довгострокової соціальної політики.

Соціолог Влад Йонаш вважає, що ініціативи Брюсселя щодо скорочення бідності заслуговують на підтримку, оскільки можуть змусити національні уряди приділяти більше уваги соціально вразливим категоріям населення:

«На жаль, у Румунії серйозні дискусії про те, як забезпечити реальну підтримку дітям, стимулювати народжуваність, подолати демографічну кризу чи допомогти людям, які перебувають під загрозою бідності, досі не дали помітних результатів.

Тому я вважаю позитивним те, що Європейська комісія вирішила активніше втрутитися на європейському рівні та спробувати координувати дії держав-членів. Якщо Брюссель визначить певні напрямки політики, які можуть бути ефективними у масштабах Європи, тоді, можливо, уряди Румунії, Болгарії чи Греції почнуть активніше впроваджувати ці заходи – зокрема і під тиском Європейської комісії».

У будь-якому разі, боротьба з бідністю не може обмежуватися лише політичними деклараціями чи фінансовими програмами. Вона повинна вестися насамперед на місцевому рівні, у громадах, системно та в довгостроковій перспективі – можливо, протягом десятиліть. Інакше навіть найамбітніші стратегії ризикують залишитися лише набором добрих намірів, красивих слів і коштів, витрачених без реального результату.