Психологічні наслідки пандемії

Зазнавши між часом тенденцією до зниження, пандемія залишила свій відбиток у повсякденному житті кожного з нас протягом більше двох років.

Corina Cristea, 22.04.2022, 04:41

Зазнавши між часом тенденцією до зниження, пандемія залишила свій
відбиток у повсякденному житті кожного з нас протягом більше двох років. А серед її
наслідків можна перерахувати й психологічні
наслідки, які
призвели до масового збільшення на глобальному рівні кількості випадків депресії й
тривожності. Йдеться
про 25-ти
відсоткове збільшення
випадків лише за перший рік пандемії
і, швидше за все, набагато більше зараз. Ситуація підтверджується аналізом
політики та догляду за депресією в Румунії та відповідає даним ВООЗ, за
оцінками якої
понад 40 мільйонів європейських громадян страждають від депресії, тобто
еквівалентно 4,3% населення Європейського Союзу.

Лікарі
кажуть, що пандемія погіршила стан пацієнтів, у яких психіатрична патологія почалася після
інфікування COVID-19, а у пацієнтів, які вже мали психічний розлад або
перенесли нервовий зрив протягом
життя, то ці проблеми загострилися. Погане поінформування значною мірою сприяло цій ситуації. Були
такі ситуації коли люди вірили, що вони помруть, якщо захворіють, особливо якщо
їх госпіталізують. Був
також тиск неправдивих новин, який
створив феномен
тривожності, і, не
востаннє, у цьому
контексті захвоюваності коронавірусом, поведінкові зміни, які можуть бути зараховані
до сфери психічного здоров’я, також
викликані тим, що ми не маємо
передбачуваності, – пояснила в інтерв’ю Радіо
Румунія фахівець з політики охорони здоров’я, лікарка Йоана Стенчел.

Ми не звикли бути ізольованими, не мати безпосереднього
спілкування з лікарем, пацієнти довго не розуміли, що з ними відбувається, і
все це створювало контекст, який був недостатньо проаналізований, йому не
приділяли достатньої уваги, тому що в клінічній сфері акцент ставився на тих
синдромах, які відразу загрожували життю, розповідає Йоана Стенчел: «Оскільки
ці прояви є довгостроковими, я вважаю, що зараз, на цій другій стадії long-covid це було спостережено,
чи діагностовано правильно як клінічні
прояви, пов’язані з іншими діагнозами. Ми бачимо багато людей з цим синдромом
хронічної втоми, який ніхто не діагностує як обов’язково належавши до сфери
внутрішніх хвороб чи нейропсихіатрії, але всі скаржаться на втому, хронічну
втому та бунтарську втому, а також на відпочинок та специфічне лікування. Я
вважаю, що лише відтепер ми будемо спостерігати соціальні наслідки цих проявів
через працездатність, здатність вчитися, здатність повернутися до допандемічної
суспільної поведінки».

Після
двох надзвичайно важких років зараз ми зіткнулися з новим великим стресором -
вторгненням Росії в сусідню Україну, що підвищує рівень занепокоєння населення. Це також може
сприяти підвищенню рівня агресивності,
яка вже проявлялася
певними людьми в контексті пандемічної ситуації, каже Іоана Стенчел, яка проаналізувала
ситуацію: «Що стосується пандемії, то я вважаю, що цей період
ізоляції призвів до порушення сприйняття реальності в суспільстві і кожен
створив власні сценарії, в яких бачив себе героєм і суперособою. Звідси ці
порушення щодо толерантності до інших, толерантності до близьких, до прав
близької тобі людини та сприйняття, що ми також заслуговуємо на індивідуальному
або малогруповому рівні на шкоду правам інших. Що стосується поточного конфлікту,
то пандемія, ймовірно, загострила боротьбу за ресурси, доступ до ресурсів,
матеріальних ресурсів, природних ресурсів, а також період політичної
нестабільності, коли залучені сили не змогли впоратися, не знали, як цим
керувати, щоб досягти нової збалансованості, і тому виникли дисбаланси щодо
доступу до ресурсів, щодо доступу до стабільного населення, щодо управління
сприйняттям ризиків з боку населення. У розширеному регіоні Румунії, Республіки
Молдова та України було проведено кілька досліджень, у деяких із них я брала
участь, щодо соціального забезпечення, у сенсі, визначеному концепціями
досліджень безпеки, відповідно сприйняття ризиків для себе, виражене сприйнятими,
але нереальними загрозами з боку інших груп. І, ймовірно, цей дисбаланс, цей
розлад соціальної безпеки, сприйняття ризику, який не обов’язково є реальним,
спричинив загострення в кожній із залучених груп заходів озброєння, заходів
прояву сили таким чином, що це призвело до дисбалансів, якими було і є далі важко
управляти. Водночас той факт, що у нас пандемія призвела до певних обмежень
демократичних свобод».

Почуття гумору – це зброя, за допомогою якої ми можемо
боротися з депресією та занепокоєнням, кажуть експерти. Так само порадою до людей
з цими захворюванням було б будували плани на сьогодення, щодня, щоб вони могли
насолоджуватися тим, що мають, ставити позитивні та реалістичні цілі,
зосередитися на красивих речах, більше спілкуватися, зустрічатися з друзями,
слухати музику, гуляти, придбати домашню тварину, триматися подалі від джерел
фейкових новин і не думати занадто багато про майбутнє. Водночас, вважає Іоана
Стенчел, дві складові – священик, тобто духовна складова, та фахівець (психолог,
психіатр), тобто медична складова – повинні взаємодоповнюватися та співіснувати.