Сирія, п’ять років конфлікту
15 березня 2011 року, введені в оману арабською весною в Сирії Башара аль-Асада протестуючі вийшли на вулиці, впевнені, що їм вдасться демократизувати країну.
Corina Cristea, 01.04.2016, 10:38
15 березня 2011 року, введені в оману арабською весною в Сирії Башара аль-Асада протестуючі вийшли на вулиці, впевнені, що їм вдасться демократизувати країну. Зараз, більш ніж через п’ять років, при владі в Дамаску є той самий Башар аль Асад, і ситуація виглядає більш складною, ніж будь-коли. У цифрах, п’ятирічна війна означає 470.000 вбитих людей, з яких 70 тисяч від голоду і хвороб, 1,9 мільйона поранених, декілька мільйонів біженців та інші мільйони людей, які втратили свої домівки і були переміщені всередині країни.
Аналітик зовнішньої політики Іліан Кіфу звертає увагу на серйозність ситуації в регіоні: Лицем в лице зіставлені тут не тільки великі ядерні держави, вперше після Куби 1962 року – США і Російська Федерація, але й регіональні сили з військовим потенціалом і можливістю, щоб між ними виникли в будь-який момент інциденти, звідки б дійшлося до ескалації конфлікту. Маємо там і Саудівську Аравію, Іран, Туреччину, і всі фракції, такі як аль Каїда, фронт аль Нусра, Ісламська держава – практично ідеальний шторм, звідки бракує тільки сірник, який підірвав би Середній Схід.
Військове втручання Москви в Сирії, почате у вересні 2015 року, створило альтернативну коаліцію до вже існуючої коаліції проти Ісламської Держави, що складається з сунітських держав із Затоки, Туреччини, США, Західних держав, нагадує Юліан Кіфу. Нова коаліція, законна, бо прийшла на допомогу Башару аль Асаду, створена з Росії, Ірану, прошиїтського уряду з Багдаду, ліванського Хезболли відповідно алауїтів Башара аль Асада, ввела нову вісь, на цей раз шиїтську, підвищила важливість Ісламської держави, якій вдалося завербувати протягом 6-ти місяців 30 тисяч бійців і зібрати величезні кошти для підтримки сунітів в регіоні, сказав ще Юліан Кіфу.
Він зробив аналіз рішень, прийнятих президентом Володимиром Путіним, втрутитися військово в Сирію, або вивести в середині березня, більшість військ та зброї з цієї країни: Боротьба з Ісламською державою і зменшення хвилі біженців до Європи – це дві мети, оголошені офіційно президентом Путіним на початку цієї кампанії, не були досягнуті – Ісламська держава так би мовити жива і здорова й до тепер, діє навіть з проектною потужністю сили в середині Європи, в серцевині Європи. З іншого боку, ми бачимо, що хвилі біженців, навпаки, збільшилися, а не зменшилися за цей період. Отже, які саме мети були досягнуті Росією? Ну, ми бачимо, що вона встановила заборонену зону повітряного доступу в Сирії, практично по всій території Сирії, але точно в східній частині Середземного моря та в рівній мірі заборонену зону в зоні порту Тартус, а також в західній частині Сирії. Це велика, стратегічна, військова мета, це формула доступу до теплих морів, і з цієї точки зору і порт Новоросійськ та Крим, що покриває все Чорне море, відіграли важливу роль. Це стратегічна мета Росії. Іншу мету, яку здається досягнула Росія – це те, що вона вийшла з ізоляції. Ізоляція, в якій вона опинилася після анексії Криму та військової агресії в Східній Україні. Більше того, Російська Федерація прагне нав’язати свою точку зору щодо ситуації на Середньому Сході.
Втручання російських військ в Сирії – проти тероризму, згідно із заявами Кремля – змінили правила гри в сирійській громадянській війні, допомагаючи армії відновити наступ і повернути собі території, змушуючи повстанців домагатися припинення бойових дій і надавши Башару Ассаду можливість вести переговори за власними умовами, кажуть аналітики. Міжнародна коаліція на чолі з США не досягла успіху в Сирії, бо вона не скоординувала свої дії з режимом. Росія перемогла тому, що вона узгодилася з нами. Ми за створення міжнародної коаліції по боротьбі з тероризмом, але тільки за умов домовленості з сирійським урядом, заявив сирійський чиновник Башар Джаафарі на мирних переговорах в Женеві.
Вимагати сьогодні від США та західних країн, взагалі, проводити переговори з Башаром Асадом, є понад усяку міру, вважає, однак, аналітик Юліан Кіфу: Це означає, практично, нехтувати всіма опозиційними сирійськими силам та зберегти насправді велику сирійську проблему, що не датується від тепер. Більшість населення в Сирії складають, однак, суніти. І при владі в цій країні була алауїтська громада, високопоставлені представники Башара Асада. Ця рівновага мала бути би порушена у будь-якому випадку. Арабська весна була тільки можливістю для зірвання цього типу рівноваги та переміщення на основі критеріїв демократичного характеру. А це ще раз доказує, що або сирійська держава буде виглядати по-іншому, або керівництво цієї держави буде сунітським. Існує, так само, й варіант домовленості, так як ми бачили це в Іраку або Лівані, розподілу повноважень між різними релігійними групами і етнічними громадами.
Крихка угода про припинення вогню тепер потребує набагато більше, щоб досягти мирної формули. Проте, будь-який перехідний уряд в Дамаску повинен відзеркалювати національну і релігійну реальність в Сирії, вважає Юліан Кіфу.(Corina Cristea)
