Крах режиму

Російська ядерна загроза є прямою та явною. Керівництво в Москві на чолі з президентом, його оточенням та численними впливовими людьми все частіше погрожують всьому світу ядерною зброєю, демонструючи грубе незнання її наслідків.

Marius Tiţa, 12.10.2022, 06:20

Війна
Росії проти України триває вже понад 200 днів і останнім часом відбуваються всілякі
дивні речі: під водою вибухає газопровід, Путіну виповнилося 70 років, вибухнув
міст, що з’єднує Крим з Росією, яка його анексувала в 2014 році.
Передбачуваними були успіхи Збройних сил України на фронті, відкритому
росіянами на українській землі, а також оголошення мобілізації, нехай і
часткової, в Росії. Навіть і те, що Нобелівську премію миру отримали неурядові
організації, які борються з агресивними диктаторськими режимами є прийнятним.

У
широкому та всеосяжному сенсі все це свідчить про розпад системи, яка породила
загарбницьку війну з неймовірними наслідками для міжнародних відносин. І є
очевидна перспектива, що цей розпад зайде далеко, у сферах, які вплинуть на власне
існування Росії, як федерації. Експорт зерна та інших продуктів харчування з
України до країн світу, особливо до Африки, досягає вражаючих обсягів, але на
нього серйозно вплинули, а на початку війни навіть зупинили, дії Росії в
акваторії Чорного моря.

Тим
часом обидва «Північні потоки» у Балтійському морі, через які російський газ
мав би бути доставлений в Європу перетворилися на своєрідні підводні вулкани,
котрі спровокували найбільший викид метану в історії, що суттєво вплине на
глобальне потепління у світі. Найбільша атомна електростанція в Європі
розташована в Запоріжжі, вже кілька місяців перебуває під контролем російських
окупантів. Тих самих окупантів, які копали траншеї в радіоактивному ґрунті
навколо Чорнобильської АЕС, захопленої ще на початку російського вторгнення, а
відтак не варто очікувати від росіян належного поводження з чутливим ядерним
обладнанням.

Більше
того, російська ядерна загроза є прямою та явною. Керівництво в Москві на чолі
з президентом, його оточенням та численними впливовими людьми все частіше погрожують
всьому світу ядерною зброєю, демонструючи грубе незнання її наслідків.
Десятиліттями ядерна зброя використовувалася лише для забезпечення своєрідного
балансу сил колишнім Радянським Союзом, та рештою демократичного світу,
особливо США, Канадою та країнами Західної Європи. Як працівник КДБ нинішній
російський лідер мав би знати, що ядерна формула залишає мало місця для
порятунку життя на Землі.

Інакше
кажучи будь-який ядерний удар, відповіді на нього та контрвідповіді, призведуть
до повного знищення життя. Постійне згадування про цю самовбивчу формулу, як
про формулу успіху у війні, свідчить про великий відчай у лавах російського
керівництва щодо ходу війни в Україні. Цей відчай найбільше проявляється в
оголошенні часткової мобілізації в Росії. Хоча на початку Кремль говорив про
блискавичну «спецоперацію» із залученням невеликої кількості військ та
добровольчих формувань, з загальними та неясними цілями, нинішня ситуація на фронті
змусила Москву вдатися до мобілізації простих людей.

Хоча
на такі кроки влада мала б йти лише у випадку максимальної небезпеки для Росії,
насамперед, якби на Росію напали із зовні і професійна армія не могла впоратися
з ситуацією. Сучасні війни не ведуться за допомогою натовпу людей з гвинтівками
у руках. Відчайдушне використання такої формули демонструє повну збентеженість серед
представників російської верхівки та її нездатність до аналізу та системного
мислення. Це також показує, наскільки російські лідери цінують життя своїх
громадян, а також реальний стан
російської армії, погано оснащеної, непідготовленої, без чіткої концепції та
стратегії.

Власне,
такою була уся ця безглузда війна, розв’язана Росією проти Україну: без причини,
без конкретних цілей, налаштована на знищення, на вбивство невинних людей, з
численними загиблими, якомога більшою кількістю загиблих і з обох сторін. Оголошенням
мобілізації Москва перенесла війну в середину російського суспільства, робить
її державною реальністю і приносить смерть у кожне російське помешкання.

Народна реакція на цей захід далека від образів, представлених російською
пропагандою. Окрім молоді, скоріше неповнолітньої, яка прославляє свого
президента, є багато матерів, які не хочуть, щоб їхні діти вмирали в Україні, і
чітко кажуть, що на Росію ніхто не нападав. А на виїзді з Росії досі
спостерігаються довжелезні черги,
особливо молодих людей призовного віку, які не хочуть вмирати за країну розуміючи,
що за країну краще жити.