Бухарестський міжнародний літературний фестиваль
З 7 по 9 грудня пройшов IX Бухарестський міжнародний літературний фестиваль, підсумковий випуск за словами організаторів.
Corina Cristea, 24.12.2016, 10:00
З 7 по 9 грудня пройшов IX
Бухарестський міжнародний
літературний фестиваль, підсумковий випуск за словами організаторів. Цьогорічна
програма включила два
вечори: читання й дебати у приміщенні Клубу селянина та
захід,
присвячений студентам, у співпраці з Департаментом з питань наукової
комунікації при Філологічному факультеті Бухарестського Університету. У ході вечора читання та дебатів, який пройшов 8 грудня, любителі
літератури мали можливість зустрітися з письменницями
Іриною Теодореску, Лавінією браніште, Веронікою Нікулеску та Іриною Джорджеску Гроза.
Перекладачка і письменниця Вероніка
Нікулеску розповідає як написала роман На шляху до
нефритових долин і дикої природи, який побачив світ у 2016 року у видавництві Поліром: Над цим романом я працювала протягом трьох років і можу сказати, що все
почалося з гри. Це історія дівчини, яка пише книгу. Ця дівчина, головний
персонаж, пише відмінну книгу від тої, яку я була б написала. Я обрала цю
формулу, тому що я завжди хотіла, щоб у написаній мною книзі, була книга
персонажа. Я сподіваюся, що колись напишу книгу, в якій головним персонажем
буде чоловік, який пише поезії. У романі На шляху до нефритових долин і дикої природи йде мова про подорожі,
втрати і порожнечу. Це книга з круговою структурою, у якій міститься казка з
тисячу рядків. Далеко від рідного міста, сім’ї та всього, що любить, Міранда Дортлофт написала казку з римою. Насичена
описами проза, яка оточує цю уявну гру Міранди показує реальне життя: від дитячих років в комунізмі в змішаній родині до спустошеного
сьогодення, страждаючи від депресії.
Лавінія Браніште, яка дебютувала з поезією, а потім написала дві книги короткої прози та книгу для дітей, нещодавно написала роман. Але як виникала ідея написати роман Інтер’єр
нуля,
який був надрукований у видавництві Поліром, розповідає
Лавінія Браніште: Я захоплювалася короткою прозою багато часу. Спочатку я думала на цей роман теж як на
коротку прозу, але фрагменти почали пов’язуватися між собою більше
ніж я передбачала раніше та нарешті я написала роман. У моєму романі йде мова
про розповідь, яку я почула від мого друга поета Васіле Ляка під час розмови в Інтернеті. Він знаходився в
Німеччині, де
збирав цибулю та гарбузи, я тоді заздрила йому за його екзотичний досвід й подумала, що
він писатиме про його досвід. Девіз моєї книги походить від тієї розмови з моїм другом, письменником Василем Ляком. Йде мова про запитання Васеля Ляка, яке звучить так Хіба ми не розуміємо життя? Мені дуже сподобалося як він сформулював це запитання й тоді я подумала написати книгу про те, як ми не розуміємо життя, тому що я була в ситуації, коли мені здавалося, що у мене дуже добре життя, але я почала задумуватися над ідеєю: Чи таким є насправді добро, а я не знаю чи повинна або ні мріяти про інше.
Роман
Прокляття вусатого
злодія Ірини
Теодореску був нагороджений у Франції премією Андре Dubreuil за кращий дебютний роман. Румунське видання
книги було опубліковане цього року у видавництві Поліром у перекладі Меделіни Вацку: У Франції роман був дуже
добре прийнятий, особливо засобами масової інформації та критиками. Але у мене були
реакції й від французьких читачів, які трохи важче пристосувалися до румунських імен. Але герої книги могли походити з будь-якого місця, тому що дія роману розгортається на селі, десь у східній Європі, не знати точно чи в Румунії, імена персонажів будучи єдиними ознаками цього.
Ірина Джорджеску Гроза представила в рамках
Бухарестського міжнародного фестивалю літератури книгу коротких оповідань під назвою За
вікнами. Ірина Джорджеску Гроза розповідає про її повернення до літератури: Необхідність знову писати виникла коли, я деякий час жила в Бельгії зі своєю сім’єю. І може це
сталося через брак друзів або тому, що у мене було достатньо часу. Я навіть писала румунською
мовою на моєму місці праці й мабуть мій керівник думав, що ті довгі електронні листи були для
якоїсь корпорації. У певний
момент, коли я повернулася до Румунії, я вирішила, що настав час робити те, що мені подобається, а саме
писати. Я відвідала
дуже добрий курс писання короткої прози, організовані журналом Оповідання. Таким чином, я почала любити прозу, хоча я вже написала два романи. Я зустріла авторів, багато читала і
почала писати короткі
оповідання та забула про економічний добробут про, що я думала
коли працювала в
корпорації в Бельгії.
Після публічного читання із найновіших книг письменниць, які були гостями
нашої передачі,
в рамках Бухарестського міжнародного фестивалю літератури мали місце й дискусії на тему Про жіноче
писання. Чи
існує жіноче писання або це є лише зручним виразом для літературної критики та культурної журналістики?
