1989 рік в Бессарабії
Румуни вшановують грудневу революцію 1989 року, яка принесла їм свободу, внаслідок якої відновилась демократія. Але 1989 приніс свободу і Бессарабії...
Steliu Lambru, 29.12.2014, 03:10
Румуни вшановують грудневу революцію 1989 року, яка принесла їм свободу, внаслідок якої відновилась демократія. Але 1989 приніс свободу і Бессарабії, територія анексована Радянським Союзом в 1939 році та в 1944 році. Бессарабці, як і всі румуни, відзначають чверть століття з моменту звільнення від комунізму і політики русифікації, яка означала нехтування елементарних національних прав.
Разом з Сергієм Мустяце професором історії Кишиніваського державного університету ми згадали події 1989 року в Бессарабії: “Між 1985 і 1989, ситуація почала змінюватися в Молдовській Радянській Соціалістичній Республіці. Цікаво, що перша вимога молдовського народу не була економічною або соціальною, вона була повязана з мовою і алфавітом. Звичайно, в першу чергу, було слово “свобода”. Якщо ми подивимося уважно на фотографії тих часів, ми побачимо, що багато людей мають у своїх руках плакати зі словом “свобода”. Це тривожило їх найбільше. Люди хотіли говорити, хотіли називати речі своїми іменами. І найприкріше для людини було не могти відверто говорити і писати рідною мовою. Саме тому, перші вимоги в Кишиневі, які позначили весь рік стосувались мови і алфавіту. Починаючи з січня 1989 року в результаті дискусій, розпочатих у 1988 році в рамках Спілки письменників, люди почали обєднувати зусилля для мови, навіть якщо ЦК КПРС поставив деякі барєри, незважаючи на те, що намагався критикувати і сказати, що це виклик і навіть пробував заборонити деякі громадські збори. Люди почали збиратися все більше і більше, а влітку 1989 зібрання досягли десятків тисяч людей.”
Кишинів кипів, як й інших столиці союзних республік, під впливом перебудови і гласності утверджених радянським лідером Михайлом Горбачовим. Національні вимоги були спільними всім націям пригнорбленим Радянським Союзом протягом більше 70 років. Сергій Мустяце вважає, що Великі національні збори в Кишиневі, 27 серпня 1989, були моментом, що спричинив зміни в Бессарабії: “31 серпня 1989 був прийнятий закон про мову і повернення до латиниці. Протягом року письменники зажадали скасування рішень радянської влади про введення кирилиці. Вони заперечили ці правила, які заважали доброму знанню румунської мови. Таким чином, були проведені вибори до Верховної Ради унаслідок чого на перший план вийшла нова еліта, культурні діячі та письменники, які створили команду від імені Молдови, яка брала участь у засіданнях Верховної Ради СРСР у Москві. Вони мали велику мужність, в 1989 році, сказати, що Пакт Гітлер-Сталін спрямований проти людства. Вони зажадали в тому радянському парламенті створити комісію для обговорення наслідків цього Пакту. Вперше в Кишиневі у газеті “Література і мистецтво” була надрукована додаткова секретна угода, яку не хотіли оприлюднити, яка багато часу вважалась міфом. Тоді вперше була опублікована і було показано, що через неї розділився світ.”
Свобода тріумфувала в Кишиневі, у Вільнюсі, Ризі, Таллінні, Києві та в інших республіках СРСР. Сергій Мустяце: “Те, що відбулося в Кишиневі було свого роду національно-визвольним рухом. У 1987 році, про ці речі говорили з деяким страхом, в 1988 році почали друкувати, а в 1989 році спалахнула свобода слова та зібрань. Вперше в 1989 році, люди почали приходити з трикольоровим прапором на громадські зібрання і стверджували, що це наш прапор. Теж в 1989 році в перший раз, десь під кінець року на великому мітингу висунуто ідею обєднання Бессарабії з Румунією в контексті засудження Пакту Гітлера-Сталіна. Крім культурних та історичних гасел почали з’являтись і соціальні та економічні вимоги: економічна незалежність, самоврядування, які в наступні роки привели до Декларації про суверенітет, а в 1991 році до Декларації про незалежність.”
Сергій Мустяце в 1989 році був студентом ув брав участь у мітингахї: “У 1989 році я був студентом першого курсу Істориичного факультету, і я памятаю, що брав участь у багатьох громадських заходах. 7 листопада, коли традиційно організовувався військовий парад на честь більшовицької революції вперше в Кишиневі люди з відвагою стали перед танками, щоб зупинити їх. Люди прийшли з квітами і солдати, навіть якщо були різного етнічного походження не йшли далі. Вони зупинилися, обнялись з перехожими, отримали квіти. Вперше керівництво Комуністичної партії залишило центральну трибуну. Це було ознакою того, що суспільство змінюється, що суспільство хоче іншого керівництва, бажає чогось іншого, аніж, що було раніше. Це було ознакою того, що тоталітарний режим, який тримав у страху мільйони людей збанкрутував”.
У Бессарабії перехід до демократії відбувся спокійніше, ніж в Румунії. Але її травмоване минуле заслуговує такої компенсації.
