Держава династії Асан
У 1185 році неспокій платників податків у Візантійській імперії сягнув маскимального рівня.
Steliu Lambru, 17.11.2014, 10:40
У 1185 році неспокій платників податків у Візантійській імперії сягнув маскимального рівня. З нагоди одруження імператора Ісака II з донькою кароля Угорщини, центральна адміністрація збільшила податки для населення, що превило до збільшення незадоволення людей. Брати, румунські бояри Петру та Йоан Асани, лідери громад, що проживали на північній території сучасної Болгарії, висловили імперській владі формальний протест проти збільшення рівня податків. Цей протест був брутально відкинутий. У відповідь брати, які повернулися до Велико Тирнова, місце їхнього проживання, розпочали антивізантійське повстання, результатом якого була поява румунсько-болгарської держави або другого Болгарського царства, очоленого династією Асан. Ця держава існувала до 1260 року, коли втратила свою цілісність. У 1396 році всі наступні державні утворення були завойовані отоманами.
До складу багатоетнічного румунсько-болгарського царства належали щонайменше три етнічні громади: румуни, болгари та кумани. Історик Александру Маджару зауважує, що на основі існуючих джерел досить важко накрислити карту вищезгаданої держави: “Існують декілька джерел, які згадують одночасно, іноді в одному й тому ж реченні, як волохів, так і болгар та куманів. Робилася чітка етнічна різниця, коли йшла мова про учасників воєнних кампаній, облоги або про мешканців певного регіону. Це стосувалося також і назв територій Болгарії та Волощини. Отже, здається, що існувала Волощина. Поте, румуни не вживають цієї назви, оскільки румуни ніколи не вважали себе волохами. Якщо відповідне джерело, йдеться про, один з папських документів, вживає назву Волощина, асоціюючи у реченні, де мовиться про Болгарію, певну територію, можливо, свідчить про те, що існували території, які мали певну автономію. Однак, немає документів, які б підтверджували це припущення. Нам відомо лише, що існувала чітко визначена різниця щодо назв волохи, болгари, назв, які згадують візантійські джерела, особливо літописець Нікетас Хоніатес.”
Незважаючи на те, що поняття “середньовічна нація” мало інший сенс у порівняні з сучасним поняттям, мешканці Держави родини Асан мали чітку уяву щодо власного походження. Проте етнічна різниця не була перепоною, коли йшла мова про створення коаліції, об’єднання сил, спрямованих проти центральної влади. Александру Маджару відмічає: “Безсумнівно вони усвідомлювали своє етінчне походження, але у той період ідея етнії або нації не мала такого значення, якого набула, починаючи XVIII-XIX століттями. Ця ідея стосувалася тоді в основному приналежності до певної групи, певної релігії, до певного соціального стану. Від них походить інформація, згідно якій “ми румунської крові”, яка появлюється у кореспонденції з Папою. Повстанці, наприклад, належали до різних етній. Ворогом не вважали греків, як етнія, ворогом вважалися Константинопольська влада, яку представляли ті, хто збирав податки. Причиною повстання були економічні мотиви, про це свідчить той факт, що не лише бідні люди, а і багаті люди повстали. У першу чергу, багаті люди потерпіли від збільшення податків, вони, у свою чергу, вплинули на решту населення.”
Антивізантійське повстання поруч з економічними причинами, мало також і містичний компонент, який ми нерідко ігноруємо. Александру Маджару наголошує на тому, що засоби релігійної мобілізації у політичних цілях були досить звичайними у період Середньовіччя: ”Ось, у який спосіб підбурювали в Тирново румунів та болгар до участі у повстанні брати Асан. Вони розповсюджували розповідь про святого Дмитра, який покинув Салонік, завойований норманами. Вони твердили, що святий залишив на призволяще греків, внаслідок заподіяних ними гріхів і прийшов у Тирново. Брати побудували поблизу міста каплицю, зібрали осіб, на мою думку, своєрідних наркоманців, розум яких був затуманий галюциногенними грибами, про що свідчать події, наведені Нікетасом Хоніатесом. Немає нічого смішного в цьому. Це тисячирічна практика. Я порівняв цю розповідь з оповіданням Марко Бандіні, про події що мали місце у 1650 році у Молдові, в якому він розповідає щось подібне до вищезгаданого. А саме, група людей у стані містичного марення почала співати та вигукувати: “Святий Дмитро з нами!” “Ми йдемо в бій з проклятими греками!” Отже, цей засіб пчихологічної війни, згідно сучасній термінології, був вирішальним для початку повстання. Нікетас Хоніатес констатує, що повстанці спочатку вагалися розпочати боротьбу.”
Александру Маджару відмічав, що невеличка кількість джерел є головною перешкодою пізнання характеристики держави родини Асан: “Джерела відсутні. Немаємо можливості відзначити скільки болгар та скільки румунів було. Немає навіть цвинтарів, за допомогою яких можна було б приблизно визначити це. Коли керівники повстань були слабосильні, почали сепаратиські повстання, зокрема під час панування Боріле та Костянтина Асана. Все залежало від того, яку силу мав той чи інший цар. Коли цар був слабосильний, тоді окремі групи бояр проголошували автономію певних територій, або навіть незалежність.”
Перші три господарі, а саме Петру, Іоан та Іоніце, були румунського походження. На зміну їм прийшли царі болгарського походження. Держава родини Асан була окремою структурою і після падіння візнатійської імперії, яка після завоювання хрестоносцями у 1204 році занепала. Поява у цьому регіоні Османської імперії, починаючи першою половиною XIV століття, прислужилася до появи нової державно-політичної форми.
