Джордже Енеску і комунізм
Джордже Енеску (1881-1955), вважається найбільшим румунським композитором всіх часів .
Steliu Lambru, 23.09.2013, 10:49
Джордже Енеску (1881-1955), вважається найбільшим румунським композитором всіх часів з багатогранною і високо оціненою творчістю. Він посів почесне місце в історії музики ХІХ і ХХ століть, і здобув всесвітньої слави. Але біографія Енеску не зовсім чиста. Він користується , і на сьогоднішній день, культом особистості успадкованим від культурної політики комуністичного режиму. Історики, однак, викрили в архівах, що музикант та інтелектуал Енеску був набагато кращим, ніж людина Енеску, співробітник комуністичного режиму, встановленого в Румунії за підтримки Радянської армії, починаючи з 1945 року.
Незважаючи на показану дружбу окупанту та його режиму Джордже Енеску був мішенню для політичної поліції комуністичного режиму, яка стежила за ним. Історик Адріан Чорояну професор історії історичного факультету Бухарестського університету, пояснив цей парадокс: “Енеску був мішенню, тому що більшість інтелектуалів, якщо не всі, були мішенню на початку 50-х років. Він був мішенню, навіть якщо Джордже Енеску залишив країну не так як залишали інші відомі інтелектуали румунського вигнання в кінці 40-х років. Його виїзд був узгоджений. Енеску, який не розбирався у політиці, був маніпульований комуністичним режимом, починаючи з відвідин СРСР в 1945 році та наполяганням його дружини, яка казала йому, що він повинен робити по відношенню до Петру Гроза. Енеску був використаний без скрупулів. Він також був і депутатом першого обраного парламенту після масової фальсифікації виборів, що відбулись 19 листопада 1946 року, на списках Блоку демократичних партій, очоленого Комуністичною партією. Після чого він виїхав, або йому дозволили виїхати до Америки, після чого він залишився на Заході. Саме тому за ним стежили. За всіма стежили, і за ним були стежили, якщо він був залишився в Румунії. Головне, що за ним стежили, хоча він емігрував із дозволу режиму, та листувався з Петру Гроза.”
Утвердження неоднозначності як щодо друзів, так і до ворогів, було сутністю сталінізму. Чорояну вважає, що політична наївність, яку, проте, важко виміряти у Джордже Енеску, є прикладом ставлення до інтелектуала, коли він перебуває в оточені злочинного режиму: “Джордже Енеску був запрошений у 1945 році, і заохочений режимом у Бухаресті, здійснити турне по Радянському Союзу. Він був вражений, як його прийняли там. Люди приходили, заповнювали зали, щоб побачити його виступ з Давидом Ойстрахом. Повернувшись в країну, був використаний у злочинній манері. Він повинен був зустрічатися з людьми, у приміщеннях Румунської асоціації зі звязків з Радянським Союзом, і розповідати їм про успіх культури в Радянському Союзі. Це сталося восени 1945 року. Саме тому я стверджував, що він був наївний. Його не можна порівняти з письменником Садовяну, який співпрацював з владою щодо всіх проблем. Садовяну був спекулянтом та інтелектуалом, який жив у симбіозі з режимом. Ми не можемо підозрювати Садовяну у наївності. Це був лихвар свого власного таланту, проданий за гроші, що не можна сказати про Енеску. Гроза зрадів, що Енеску відїжджає, тому що у нього не було ніякого політичного чуття, і я не жартую, коли стверджую, що його дружина казала йому, що він повинен робити і до кого звертатися. Він творив, і ефективно жив у світі музики. Режим був зацікавлений, щоб він емігрував, за умови, щоб не говорив лихо про нього. Я не бачу його пишучи оди Сталіну і Радянському Союзу. Якщо він був залишився в країні, мав усі шанси померти у вязниці. Він був щирим монархістом і чесним прозахідним демократом, але настільки наївним, що вірив, що влада у Радянському Союзі любить мистецтво. Але не бачив й іншу сторону, що там не було чого любити. Або любиш Сталіна і кланяєшся йому, або поринаєш у світ мистецтва і намагаєшся чинити опір.”
Але Чорояну вважає, що ідеалізм Енеску не позбавляє його від критичного погляду з боку прийдешніх поколінь: “Що повинен робити інтелектуал? Яка роль інтелектуала в момент, коли країна стикається з труднощами? Який месидж він передає? Коли країна окупована, ми йдемо до Парижу? Що було сталося, якщо б король Фердинанд відправився до Парижа з королевою Марією, під час Першої світової війни? Запитую: який моральний месидж підбадьореного виїзду? Я хочу сказати відверто, що режиму був необхідний диригент Еджіцію Массіно, який виконував все, що казав Петру Гроза. Необхідний був Сокор, який очолював суспільне радіо, що було неймовірним інструментом комунізації Румунії, хоча походив із відомої родини. Комуністам, такі люди були необхідні. З цієї причини хвалили Джордже Енеску, але він повинен був залишитися на своєму місці.”
Привілейовані відносини Енеску з комуністичним режимом були взаємовигідними. І це ще один приклад того, що наївність, як добрий намір може бути допомогою наданою терору.
