Кароль I-й з династії Гогенцоллернів-Зігмарінгенів
У червні 1886 року, група болгарських послів пропонувала королю Каролю I Румунії і корону Болгарії, і, таким чином, здійснювалася між двома країнами особиста унія.
Steliu Lambru, 08.12.2014, 12:35
Південно-Східна Європа кипіла в середині ХІХ-го століття. Балканські держави прагнули позбутися османського впливу і перейти на західну модель економічної, політичної та соціальної модернізації. Ці анти-османські прояви йшли рука об руку з місцевими суперництвами, породженими ідеєю націоналізму, за допомогою якої кожен народ намагався представити великим державам власну ілюзорну перевагу над іншими. Відбувалися й певні зближення між націями, які зазнали, однак, фіаско через складні геополітичні ігри на європейському рівні. Подібне зближення, яке зазнало фіаско, було зближення між Румунією та Болгарією, дві сусідні країни, які йшли в напрямок до незалежності.
Історія відносин між румунами та болгарами зазнала як кращих, так і менш кращих моментів. Рішуча османська присутність на Балканах, починаючи з 14 століття, привела до встановлення османського миру, що означав контроль Османської імперії над всіма націями, що проживали у Південно-Східній Європі. У першій половині ХІХ століття, румунські еліти змогли індивідуалізувати румунський простір і дати йому державної ідентичності, в той час як болгари були в повному розпалі в цьому відношенні. Болгарська еміграція в Румунії після 1850 року знайшла солідну основу для поширення національних ідей на півдні від Дунаю, на території окупованої турками, яка вважалася ядром майбутньої болгарської держави. Вступ на престол принца Кароля I Румунії Гогенцоллерна-Зігмарінгена, в 1866 році, приніс стабільності для Румунії та окреслив вирішальний напрямок до модернізації та європеїзації румунського простору. Після російсько-румунсько-турецької війни 1877-1878 рр., після чого Румунія стала незалежною, Карола І вважали відповідальним і надійним королем.
Румунія і Болгарія наблизилися все більше й більше, а війна 1877-1878 рр. була піком цього наближення. Перш за все тут йшлося про товариські стосунки, які повязували солдатів румунської армії і болгарських ополченців, що воювали поряд з румунами та росіянами. Багатьом болгарським борцям було присвоєно румунські військові декорації. Окрім прямих контактів між пересічними румунами та болгарами під час війни, була й культурна складова. Історики говорили про румуно-болгарську середньовічну державу братів Петра та Іоана Асана, створену у спільній боротьбі проти візантійців. Наближення між Румунією та Болгарією мало в основі й щирі стосунки між принцом Каролем І Румунії і принцом Олександром Баттенбергом Болгарії. Проголошений князем в 1879 році, на 22 році життя, Олександр, племінник російського царя Олександра II, був на 18 років молодшим ніж Кароль І. Спроба Олександра, під впливом болгарських політиків, управляти країною без згоди Росії призвело до кризи, яка завершилася його поваленням з престолу в 1885 році. Це і був момент виникнення ідеї особистої унії між Румунією та Болгарією.
У червні 1886 року, група болгарських послів пропонувала королю Каролю I Румунії і корону Болгарії, і, таким чином, здійснювалася між двома країнами особиста унія. Це була більше ніж приваблива пропозиція. Але геополітичні розрахунки в регіоні привели до провалу цього проекту. Історик Сорін Крістеску розповідає, чому ідея ця не конкретизувалася: “Як у 1878 році, так і в 1886, коли був відсторонений від престолу Олександр Баттенберг, постала ідея особистої унії Румунія-Болгарія. Але при яких умовах? Росіяни бажали контролювати Болгарію, насправді тому і мала місце війна з 1877-1878 рр. Росіяни вважали, що якщо на окраїні Європи є така країна, прихильниця Франції, яка вважається молодшою сестрою Франції, тобто Румунія, то чому б вони не мали таку країну, яка б була прихильницею Росії, меншою сестрою Росії? Так би мовити, росіяни були причетними до цього. Бретіану зрозумів, що згода румунської політичної еліти або короля Кароля I у цьому смислі, будь-який натяк про прийняття цієї корони призведе до категоричної і силової відповіді Росії. І тому, представники Болгарії були відправлені додому, так свідчить легенда. Розсудливий Бретіану не вів довгих переговорів з цього питання”.
Ідею особистої унії між Румунією і Болгарією слід розглядати в контексті коли, федералізм був одним з найпопулярніших проектів у Європі ХІХ століття. Заперечники багатонаціональних імперій ставили собі запитання, що станеться після розпаду цих імперій? Відповідь яку знайшли вони, було створення федерації або конфедерації держав, щоб запобігти домінуванню однієї нації над іншою. Революція 1848 року вважала федералізм принципом регіонального альянсу і життєздатною політикою після розпаду багатонаціональних імперій. У висновок, фіаско румунсько-болгарської династичної унії має два пояснення: загрози вторгнення Росії та остаточну перемогу націоналізму.
